Олександрівка: «світлі» надії після «темних» часів
Подружжя пенсіонерів Володимира Олексійовича та Ганни Михайлівни Гоман з Олександрівки переобладнують нині під житло гаражне приміщення. Це єдине, що у них вціліло. Окупанти повністю зруйнували затишну оселю, яку вони облаштовували протягом усього свого життя. І це був не просто дах над головою – тут минули їхні найщасливіші роки.
Активні бойові дії тривали в Олександрівці з березня по листопад минулого року. У селі повністю знищено об’єкти критичної інфраструктури. Окупанти розтрощили школу, дитячий садок, будинок культури, бібліотеку, зруйнували частину приміщення колишньої сільради. Розстріляли водонапірні башти та вишки мобільного зв’язку. У населеному пункті не вцілів жоден приватний будинок, зруйновані усі комунікаційні мережі та дороги.
Фото Олега Марчука
Місцеві мешканці поступово повертаються в Олександрівку після звільнення Станіславської громади у листопаді минулого року – незважаючи на відсутність нормальних умов для існування. Люди, які втратили практично все, готові жити навіть у гаражах.
Незламні селяни
«Ми з чоловіком усе своє свідоме життя прожили в Олександрівці. Тут народилися наші батьки, минули дитинство та щаслива молодість. 35 років я працювала у місцевому дитячому садочку. Власними силами збудували свій дім, а тепер лишилися на вулиці, – зі сльозами на очах розповідає Ганна Михайлівна Гоман, – 6 квітня ми з чоловіком вимушені були виїхати з села, а через тиждень дізналися, що наш дім повністю згорів. Як нам починати все з початку, мені – 80, а йому – 84… Ми нікуди не хочемо їхати зі свого села. Сподіваємося, що волонтери допоможуть нам відновити житло, пенсії нам на це точно не вистачить».
Сьогодні до Олександрівки повернулося 250 осіб, зокрема 16 дітей. Люди ремонтують оселі та чекають на допомогу влади у відновленні комунікацій. У лютому тут частково з’явилося газопостачання. Світло відновили у 13 зі 150 будинків, до яких повернулися власники. У селі працює пункт незламності, людям роздали 27 генераторів, які допомагають зробити запаси води та підзарядити телефони.
«Волонтери з євангельської церкви з Рівненщини допомагають нам сьогодні відремонтувати покрівлі зруйнованих осель. Це неймовірні люди! В першу чергу благодійники ремонтують житло родин військовослужбовців, які сьогодні захищають нашу Батьківщину. Крім того, олександрівці постійно отримують гуманітарні вантажі, тож з продуктами харчування проблем не виникає, – розповідає староста Олександрівки Наталія Каменецька, – Ті, хто живе сьогодні в інших регіонах України чи за кордоном, дуже хочуть повернутися додому. Проте для цього вкрай необхідно відновити електропостачання».
На фото – будівельники з Рівненщини, які допомагають олександрівцям відремонтувати зруйноване житло.
Завдяки зусиллям працівників Станіславської сільської ради, до Олександрівки сьогодні підведена лінія електропередачі. Щоб повністю відновити електропостачання, в селі необхідно встановити нові трансформатори, а це величезні кошти. Сільська рада таких фінансів, на жаль, не має.
Олександрівці дуже сподіваються, що обласна влада зверне увагу на потреби громади, яка стала форпостом у боротьбі за звільнення Херсонщини. Люди, які пережили «темні» часи, сподіваються на втілення «світлих» надій.
Наслідки «руського міру»
Причиною нищівних руйнувань у селі стало розташування Олександрівки на межі з Миколаївською областю, яку безуспішно прагнули захопити росіяни. Тут фактично проходила лінія фронту. Населений пункт боронили бійці 28-ої бригади Лицарів Зимового Походу.
Найгарячіша фаза протистояння українських військових, які намагалися утримати позиції в Олександрівці, припала на середину квітня минулого року.
«Героїчна оборона Олександрівки обов’язково увійде в історію визволення Херсонщини. Наша сільська школа, де закріпилися «лицарі» стала другою Азовсталлю. Хлопці трималися тут навіть у повному оточенні ворога. Останні 14 наших військових виходили з оточення через степ під прикриттям іноземного легіону.
Багато хто з бійців 28-ої бригади віддав за нашу свободу життя… Впевнена, що визволителі заслуговують найвищих державних нагород», – розповідає Наталія Каменецька.
Жінка перебувала у селі до кінця березня, саме тоді російські військові почали примусово виселяти людей з їхніх будинків. До цього часу багато місцевих мешканців, особливо сімей з дітьми, виїхали з Олександрівки в напрямку Миколаєва. Цей шлях називали «дорогою життя», ним евакуйовувалися не лише жителі самої Олександрівки, а й всієї Херсонщини. Для декого, на жаль, ця дорога стала останньою… Свідчення жорстоких злочинів окупантів проти мирного населення – прострелені автівки, які залишилися на узбіччі дороги поблизу Олександрівки.
Наразі важко сказати, скільки саме людей тут вбили окупанти. Наталії Каменецькій відомо про факт загибелі іноземного журналіста і таксиста з Миколаєва, який перевозив кореспондента. Також староста знає про порятунок мешканця Херсонщини. Чоловіку вдалося вижити після обстрілу.
До війни в Олександрівці проживало 2123 особи, основна частина людей виїхала у першій половині березня. Останніх місцевих жителів, які погодилися на евакуацію, пані Наталія вивозила разом зі Станіславським сільським головою Іваном Самойленком до Станіслава під пильним контролем російських військових. Під час одного з таких рейсів окупанти прострелили автівку рятівників, на щастя, обійшлося без людських жертв.
У квітні минулого року до сусіднього Станіслава виїхало близько трьохсот людей, але частина населення все ж залишилася в Олександрівці. Увесь період окупації по-сусідству з ворогом жили 16 людей пенсійного віку. Серед них 96-річна Ольга Бурлаченко.
Під час масованих артилерійських обстрілів «останнім героям» доводилося переховуватися по підвалах, виживати в умовах відсутності води, світла і тепла. Від голодної смерті людей рятували сусідські запаси консервації та овочів. Воду брали із криниць, а також зі свердловини, коли окупанти вмикали генератори, щоб зробити запас води для себе. Дехто з місцевих носив воду з лиману і готував на ній їжу…
Все, що відбувалося в період окупації Олександрівки, нагадує сюжет апокаліптичного фільму. Внаслідок ворожих обстрілів навесні минулого року тут загинула 21 особа, ще четверо місцевих мешканців вважаються зниклими безвісти. Враховуючи висновки судово-медичної експертизи після ексгумації тіл, серед загиблих осіб двоє скоріш за все були закатовані російськими військовими.
Сьогодні не відомо, скільки саме в Олександрівці загинуло українських військових. Наразі ексгумовано тіла 29 бійців 28-ої бригади Лицарів Зимового Походу, які були поховані на кладовищі у Станіславі. Близько півсотні військових вважаються безвісти зниклими. Важка місія захоронення полеглих захисників лягла на плечі Станіславського сільського голови Івана Самойленка та працівників місцевого комунгоспу.
Через тотальне замінування території старостату та розграбування сільгосптехніки фермери втратили надію на урожай. Люди змушені були випустити у поле всю домашню живність.
Фото Олега Марчука
Окрім знищення житлового фонду Олександрівки та об’єктів соціальної сфери, окупанти розграбували усі оселі. Те, що не могли забрати із собою, просто розстрілювали.
«До війни ми з чоловіком придбали будинок в Олександрівці поблизу лиману. Збирали кожну заощаджену копійку зі своїх скромних доходів, щоб облаштувати оселю. Замінили вікна та двері, провели сучасне опалення. Мало того, що сьогодні будинок фактично залишився без даху, орки витягли звідти все, що могли. Винесли навіть важкелезне дубове дитяче ліжко, яке чоловік зробив власноруч. У сестри в будинку залишилися самі лише стіни – винесли все, до останньої ложки та виделки», – розповідає місцева мешканка Марина.
Про втрачені перспективи та заповітну мрію
2022 рік мав стати особливим для Олександрівки, адже саме в цей період була запланована реалізація багатьох інвестиційних проєктів. До початку війни тут збудували сонячну електростанцію, ще дві повинні були з’явитися у минулому році. Йшлося не просто про бізнес-проєкт на користь певних енергетичних компаній, а реальну можливість для громади отримувати прибутки, адже інвестори уклали угоду із місцевою владою щодо соціального партнерства. В рамках домовленостей було передбачено фінансування на розвиток соціальної сфери Олександрівки.
Великі надії місцеве населення покладало на будівництво Дніпро-Бузької вітрової електростанції, яке фінансувалося іноземними інвесторами. В рамках проєкту були отримані майже всі дозвільні документи, проте до встановлення вітрогенераторів справа так і не дійшла. Ще один нереалізований інвестиційний проєкт в Олександрівці – будівництво на березі лиману порту компанії «Нібулон».
Російська окупація Херсонщини стала на заваді і розвитку туризму. Перші кроки до реалізації такого проєкту зробив олександрівець Олег Марчук. Чоловік організував у громаді туристичний маршрут «Скелька-тур», в рамках якого проводив прогулянки гостей на каяках. Також у 2022 році в Олександрівці планувалося відкриття яхт-клубу.
Фото Олега Марчука
Війна зруйнувала і плани інвесторів, і долі сотень олександрівців, проте більшість із місцевих мешканців готові почати все з нуля, бо це рідна земля. Наша заповітна мрія – вільна та успішна Україна!
Наталія Свирида,
Елла Петренко
