Крафтові смаколики від Наталії Шафоркіної
Життя на Херсонщині – це не лише про постійний ризик та тривогу, а й про безмежну любов до рідної землі та можливість для самореалізації.
Після деокупації правобережної частини області на власну справу наважилася Наталія Шафоркіна із Приозерного. Дівчина мала можливість жити і працювати у Польщі, проте не витримала розлуки з рідними. Повернувшись додому, вона відкрила невеличкий кондитерський бізнес.
Наталія народилася в Херсоні, дитинство провела в Комишанах, а згодом переїхала до Приозерного, де живуть її бабуся та дідусь. До початку повномасштабного вторгнення працювала в сфері фармакології, а саме організовувала доставку ліків в аптеки.
В окупації дівчина знаходилася разом із бабусею, дідусем та молодшою сестрою недовго – з кінця лютого до середини квітня. На той час Наталія вже не працювала, а навіть якби могла, то не наважилася б, адже скрізь панували окупанти.
На переїзд до Польщі дівчина наважилася через свою 15-річну сестру. З собою родички взяли мінімум речей і знайшли жінку, яка допомагала людям вибиратися з Херсона.
Дорога була довгою та емоційно важкою, проте сестрам пощастило виїхати без особливих труднощів. Найскладніше було залишати рідних, але це здавалось єдиним вірним рішенням, аби дати собі та сестрі шанс вижити.
У Польщі на дівчат чекала мама, яка там мешкала та працювала не один рік. Однак навіть за таких умов, приїхавши до чужої країни, вони почувалися дуже розгублено.
“Ти не їхав у гості чи на заробітки, ти змушений був виїхати через війну, – каже Наталія. – Відчуття були змішаними: з одного боку – полегшення від того, що вдалося убезпечити сестру, а з іншого – постійне відчуття невизначеності та втрати чогось важливого”.
Мовний бар’єр у Польщі не був значною перешкодою, оскільки у супермаркетах та на роботі було багато українців. Наталія згадує, що у сусідній країні зустрічалися лише доброзичливі люди, завжди виявляли підтримку, співчуття та розуміння.
Через деякий час дівчина повернулася додому, найбільше хотіла побачити рідних і переконатися, що з ними все гаразд. На той період у неї не було жодних амбіцій та планів на майбутнє.
Проте згодом Наталія замислилася про власну справу. Вибір зупинила на виготовленні зефіру. Під час перебування в Польщі вона помітила інстаграм-сторінки дівчат, що займалися зефірною флористикою.
“Я подумала: “Вау, які молодці! Так гарно, квіти чудові!” Не сподівалася, що колись почну цим займатися, але мені дуже подобалося”, – ділиться дівчина.
Наталія каже, що спочатку робила зефір лише для сім’ї, адже на той момент лише вчилася – виходило смачно, та зовні не досконало. Згодом опублікувала оголошення в місцеві чати і почали з’являтися перші клієнти.
Зараз зефірна майстриня сама створює композиції, упаковуючи їх у коробки чи букети. Для крафтових смаколиків використовуються натуральні інгредієнти: сік без додавання цукру, фруктове пюре, барвники з фруктів та овочів. Це не лише смачно, але й корисно.
“Для мене квіткові композиції із зефіру – це більше, ніж просто смачна насолода. Це спосіб подарувати приємні емоції, особливо коли люди далеко один від одного. А якщо додати до букету листівку з теплими побажаннями, то це обов’язково запам’ятається”, – зауважує Наталія Шафоркіна.
Майстриня каже, що коли клієнти залишають позитивні відгуки – це надихає та мотивує рухатися далі. Хочеться створювати ще більше красивих і смачних композицій, знаючи, що вони принесуть радість і задоволення.
Наталя наголошує, що сьогодні для неї важливо продовжувати працювати та вдосконалювати свої навички. Хоча поки їй важко уявити майбутнє бізнесу, адже вона знаходиться у прифронтовій зоні.
“Українські жінки надзвичайно сильні. Звичайно, ми боїмося, але попри все – діємо, щоб потім не говорити: “Я хотіла, але не спробувала через війну”. Треба завжди шукати можливості. Головне мати бажання, стимул, терпіння, впевненість у собі та підтримку, бо це дуже важливо для руху вперед”, – говорить майстриня.
Софія Король
З роботами Наталії можна ознайомитися в Інстаграмі.
