Незламна Олександрівка: 15 цікавих фактів з історії села

Мальовниче село Олександрівка Станіславської громади, яке розташоване на березі Дніпро-Бузького лиману, має багато краєзнавчих “родзинок”. Тут завжди жили вільні люди, які не корилися ворогу та відстоювали свої права.

Фото Олега Марчука

Фото Олега Марчука

Пропонуємо вам дізнатися  15 цікавих фактів з історії Олександрівки.

1. Понад 2 тисячі років тому неподалік села греки-колоністи заснували поселення Ольвійської хори. “Скельку” відкрив майже 130 років тому Віктор Гошкевич. Це місце мало напрочуд вдале географічне розташування та було форпостом на ближніх підступах до міста-держави Ольвії. Городище “Скелька” з двох сторін відокремлене глибокими балками й поділене на дві частини – акрополь та житлові забудови.
2. Знімок городища “Скелька” фотографа з Олександрівки Олега Марчука потрапив до десятки найкращих робіт української частини найбільшого міжнародного конкурсу фотографій “Вікі любить пам’ятки” у 2020 році. Нагадаємо, що тоді для участі у конкурсі 550 авторів подали рекордну кількість робіт – понад 47 тисяч світлин та відео, присвячених пам’яткам культури України.
3. Вважається, що свою назву село Олександрівка отримало у 1781 році на честь батька російського окупанта тих часів – генерал-фельдмаршала Петра Олександровича Рум’янцева-Задунайського. Він володів тут 9366 десятинами землі. У 1795 році в селі мешкало 75 кріпаків, за переказами, їх привезли з Полісся або Білорусі – просто поміняли на собак.
4. Проте є версія, що село виникло раніше і заснували його саме запорозькі козаки. У 1754 році майбутня Олександрівка мала статус козацького зимівника і називали його Нижні Солонці або Бубликові. Зимівник – це маленьке поселення і господарський осередок на території Вольностей Війська Запорозького Низового у XVIII ст. Зимівники вільно засновували неодружені козаки та члени січової громади.

Козацький зимівник

5. Окрім зимівників, тут були рибні заводи – сапетні. Козаки займалися в них виловом і переробкою риби. В сапетнях рибу сушили, солили, в’ялили, варили риб’ячий жир. Назва “сапетня” походить від кошиків для риби – “сапет”, які виготовляли з плетеної лози чи канатів. Також жителі Нижніх Солонців або Бубликових добували сіль у Прогноях. Саме село належало до Перевізької паланки Запорізької Січі.

6. Саме у 1754 році згадуються зимівники запорожців на місці теперішньої Олександрівки – Петра Курила (Нижні Солонці) з Іркліївського куреня, Андрія Кичкіня (Бубликові) з Дядківського куреня, Грицька Глинного (Бубликові) з Іркліївського куреня.

7. На околиці Олександрівки є могила козака Коношка. На кам’яному хресті напис – “Бившаго Війська Запорозькаго козак куреня Платнирівскаго. Зде опочиває раб Божий Василь Коношко блаженно пам’яти 1782 року місяця генваря 10 дня”. Як кажуть, у Платнирівському курені жили найбільш вправні зброярі, адже навіть саме слово “платнер” означало зброю.

Хрест козака Коношка. Миколаївський краєзнавчий музей8. Також село Олександрівка мало такі назви як Кашові, Штихова, Милорадовича. На початку ХІХ ст. селом володів жорстокий поміщик Милорадович. Його кріпаки важко працювали на панщині по 4-5 днів на тиждень у жнива, навіть у святкові дні. Доведені до відчаю близько 170 кріпаків Олександрівки у червні 1851 року пішли у Херсон зі скаргою на свавілля керуючого маєтком Милорадовича та відмовилися сплачувати повинність. За непокору нелюд-поміщик віддав найбільш активних бунтівників у солдати. Дві роти карателів по 200 разів відшмагали чотирьох селян різками, одного – 300 разів. Тому й Штикове (Штихове) –  від різок або штиків, якими били селян.

9. В Олександрівці до Жовтневого заколоту 1917 року діяло п’ять рибних заводів, млин, невеликий цегельний завод, 6 крамниць. У селі виготовляли вишиті рушники, прикраси з черепашок, які продавали на базарі у сусідньому Станіславі. У 1881 році тут з’явилася земська однокомплектна школа, яку за свої кошти побудувала сільська громада.

Олександрівський млин. Фото у Білозерському районному музеї

10. За словами вчителя та краєзнавця з Олександрівки Юрія Григоровича Маковецького, в Олександрівці був збудований відомий на всю Херсонщину кам’яний млин. У селі досі збереглася назва вулиці, де він стояв, – Мельнична.

“Кам’яний млин у Олександрівці відомий з кінця 19 сторіччя. Старожили казали, що у мельника була велика родина – 10 дітей. І кожному з них хазяїн вітряка побудував хату поблизу млина, там вони разом жили і працювали. Сюди привозили пшеницю навіть з Херсона та Миколаєва, бо якісне борошно виходило. Потім, вже в середині ХХ століття, млин не працював, лопасті його пропали, але міцна кам’яна будівля стояла, там ще хлопці місцеві у футбол гуляли”, – говорить краєзнавець.

За словами Юрія Григоровича, у 70-х роках минулого століття млин розібрали по цеглинці, все пронумерували й перевезли у Пирогів. Але так до кінця і не відреставрували, хоча тоді на новому місці млин знову постав у своєму первісному вигляді.

11. У День музеїв 18 травня 2024 року у Національному музеї народної архітектури та побуту України у Пирогові представили оновлений млин з Олександрівки, який відновив фонд “МХП-Громаді”. Тепер вітряк повноцінно працює і представляє автентичну культуру Півдня України.

Олександрівський млин у Пирогові. Фото “МХП-Громаді”

Олександрівський млин у Пирогові. Фото “МХП-Громаді”

12. Як повідомив Юрій Маковецький, у Олександрівку у 50-х роках минулого сторіччя приїхало дуже багато переселенців з Вінниччини, які працювали у місцевому колгоспі та радгоспі. Також їхали сюди і з Кіровоградщини.

“Взагалі жило 14 національностей: більше всього – українців, але були і росіяни, білоруси, молдавани, німці, поляки, греки, кримські татари. Чув незвичайну історію про місцеву доярку, яка була справжньою француженкою. У концтаборі під час Другої Світової війни познайомилася з чоловіком з наших країв, переїхала сюди, народила сина, якого Французом називали у школі”, – розповідає краєзнавець.

13. Юрій Григорович Маковецький навів приклади цікавих прізвищ із Олександрівки: Зачоси (у когось в родині було волосся йоржиком, приліпилося прізвисько), Колокот (забивали сваї-палиці в лимані, щоб ловити рибу).
14. Село Олександрівка опинилися у горнилі війни Росії проти України вже у березні 2022 року. Через Олександрівку російські окупанти намагалися прорватися в напрямку Миколаєва. Але українські захисники зуміли зупинити ворога. Тут тривали запеклі бої. У результаті обстрілів із 900 дворів вціліли приблизно 20. Відомо про 19 загиблих цивільних мешканців, ще двоє – зникли безвісти.

Фото Олега Марчука

Фото Олега Марчука

Фото Олега Марчука

15. До повномасштабної війни з Росією в селі проживало понад 2500 мешканців. Нині – рахунок йде на сотні, проте олександрівці не здаються: продовжують допомагати ЗСУ та працювати на перемогу!

Зруйнована школа в Олександрівці

Олена Бджола