Люди землі прикрашають. Світлий спогад про виноградарів агрофірми «Білозерський»
Розповідаючи про двох кумів-виноградарів Віктора Головка та Володимира Вишнякова, їхні дружини одразу згадують своїх чоловіків біля саджанців винограду. Як плекали кожен кущ, з якою особливою любов’ю та неквапливою відданістю вирощували соковиті грона, як просили спробувати рідних нові соковиті сорти.
Вони йшли на роботу, коли сходило херсонське сонце, і поверталися затемна, вкладаючи своє серце у кожну виноградну лозу.
Для обох ця справа стала сенсом життя. Світлі, усміхнені працьовиті чоловіки рано відійшли у вічність, та люди добре пам’ятають виноградарів, називаючи їх легендами «Білозерського».
До Дня виноградаря, з вірою, що ще дозріватимуть соковиті плоди на побитих ворогом землях спекотної Херсонщини, хочемо пригадати тих, хто віддав частину свого життя агрофірмі.
«Він обрав собі справу серцем!»
«Є такий вислів: люди землі прикрашають. Це слова про мого чоловіка головного агронома агрофірми Віктора Головка – каже дружина Віктора Григоровича Наталія Миколаївна. – Він рано пішов із життя, але запам’ятався багатьом людям хорошими справами та добрим чуйним відношенням. Його любили, називали легендою, жодне свято урожаю не обходилося без його посмішки, щирих жартів і терпкого вистояного вина».
Наталія пригадує, як познайомились з молодим агрономом, який після інституту прийшов працювати у радгосп у Голій Пристані, як переїхали закохані у Херсон, а згодом отримали будиночок у Дніпровському.
«Ми приїхали до Дніпровського у 1983 році, тут виростили двох синів – Данила та Павла. Обоє вони тепер моряки, ходять у рейси, але часто згадують батьківські розповіді та його пристрасть до виноградарства», – говорить жінка.
Відданість справі, любов до землі та неабиякі уміння вирощувати виноград допомогла Віктору стати головним агрономом агрофірми.
Під його керівництвом працювали всі галузі: виноградарство, садівництво, цех-розсадник виноградних саджанців, цех зернових культур.
«Керівником тоді у них був Віктор Петрович Селецький, а агрономом-виноградарем працював Володимир Анатолійович Вишняков, який невдовзі став нашим кумом. Їх з чоловіком називали кращими спеціалістами, але все своє життя вони училися, переймаючи досвіт і поглиблюючи свої знання.
І сам Віктор, і його колеги-спеціалісти постійно їздили у відрядження, обмінювалися досвідом з агропідприємствами країн Європи: Німеччини, Болгарії, Чехії, Польщі, Італії, Югославії. Та він навіть у Єгипті був! Чули б ви, з яким захватом розповідав про ті далекі пустелі, але казав: херсонська земля – найкраща!» – пригадує дружина головного агронома.
Вона каже, що чоловік буквально пропадав на роботі. Кожен робочий процес – чи то посадка нових саджанців, чи збір урожаю – були для нього перемогою.
Його гордістю став розплідник, де разом з колегами вони вирощували саджанці елітних сортів винограду. До розплідника агрофірми приїжджала звідусіль, а вино з білозерського винограду смакували у різних куточках України.
«Пам’ятаю, як прибігаю з роботи, а я працювала вихователем у дитячому садку, метушуся по дому, господарству, а Вітя довго стоїть біля кущів винограду, повільно гладить кожну лозу. Думаю: ну що він там видивляється? А тепер розумію, всього себе віддавав мій чоловік тому захопленню, наче обрав цю справу серцем! Коли його не стало, якось підійшла я до того винограду, а як підрізати, і не знаю… Ось тоді й зрозуміла, що жила я мов за кам’яною стіною, а тепер мушу вчитися усього сама», – з сумом каже жінка.
За високі досягнення у галузі сільського господарства Віктор Григорович Головко отримав звання Заслуженого працівника сільського господарства.
Коли перестало битися його любляче серце, чоловіку було лише 56 років…
Під час великої війни Наталія Головко виїхала з потрощеного ворогом Дніпровського. Зараз жінка мешкає поряд із родичами в Одесі, працює вихователем у дитячому благодійному центрі.
А у селі стоїть напівзруйнована хата родини. Ворог вже чотири рази влучав з артилерії у будинок. Без дбайливих господарів посохла виноградна лоза, не дає врожаї побита земля. І лише посмішки онуків, які так схожі на свого діда, вселяють та віру у краще.
«Все життя з ним промайнуло як один чудовий момент!»
Про особливий хист агронома-виноградаря агрофірми Володимира Анатолійовича Вишнякова знали не лише у Дніпровському та Білозерці.
Біле сухе вино, створене Вишняковим, яке вигравало мов елітне шампанське, завжди з нетерпінням чекали на святі врожаю.
Спогадами про талановитого виноградаря ділиться його дружина Віра Михайлівна.
«Все життя з ним промайнуло як один чудовий момент. Ми ж обоє родом з Івано-Франківщини, але зустрілися в Херсоні! Долю Володя мав нелегку: коли йому було 14 років, з життя раптово пішов батько. Потрібно було допомагати мамі і сестрі. Тож закінчив Херсонське кулінарне училище і працював в їдальні на заводі імені Петровського. Звідти був призваний на службу. О, це була окрема історія – три роки він служив на кораблі-фрегаті «Адмірал Головко», а потім все життя щорічно, в останню неділю липня (раніше це свято відзначали у цю дату) вивішував прапор військово-морського флоту, брав фотоальбом, згадував друзів і розповідав дітям, а згодом онукам про свої морські пригоди», – з теплом згадує чоловіка Віра.
Після служби Володимир навчався у Херсоні. Ще й встигав у другу або нічну зміну працювати на херсонському машинобудівному заводі, бо дуже хотів підтримати рідних.
«Ми одружилися у 1979 році, він прийшов на роботу в агрофірму «Білозерський». Спочатку працював на винному заводі, згодом був завідувачем складу отрутохімікатів, а паралельно закінчив Каховський технікум сільського господарства за спеціальністю агрономія», – говорить жінка.
Згодом Володимира Анатолійовича призначили на посаду агронома розсадника з вирощування виноградних саджанців. Бригадиром тоді працював Венедикт Никанорович Гримайло, помічницею бригадира Євгенія Степанівна Гримайло.
Щороку вони вирощували понад мільйон саджанців. Реалізовували їх по усьому південному регіону та ще далі!
Вклад Володимира Вишнякова у розвиток галузі високо оцінили на виставці досягнень народного господарства, а невдовзі спеціаліста призначили начальником цеху виноградарства.
Відтак, у 1985 році Володимир Вишняков закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут, де здобув спеціальність агронома.
Роботи в агрофірмі було багато: щорічно збирали тут понад 8-10 тисяч тонн янтарних грон. Їх переробляли на власному заводі. Тони винограду та виноматеріалу з власної сировини реалізовували на Харківський завод шампанських вин, виноробне господарство князя Трубецького, Будинок маркових коньяків «Таврія», заводи вин «Коблево», Інкерман, «Новий світ».
«Ці досягнення він завжди називав командними, тісно пов’язував з невтомною спільною роботою з колегами: Віктором Миколайовичем Селецьким, Олександром Івановичем Макаренко, Людмилою Андріївною Зайцевою, Тетяною Семенівною Ніколенко, Людмилою Мандрик, Анатолієм Анатолійовичем Балковським, Мариною Ушаковою, Олександром Скрипнюком, Іваном Володимировичем Вдовиченком», – детально пригадує співробітників агрофірми Віра Михайлівна.
Жінка й сама найкращі роки життя пропрацювала поряд із чоловіком, бухгалтером агрофірми.
Дружина виноградаря згадує, як вони з Володимиром подорожувати по Прикарпаттю та Закарпаттю, як відвідували родичів, а потім їхали в гори, підіймалися на вершини, збирали чорницю…
«Одного разу він відвідав село у Букачівському районі, де народився. Знайшов батьківську хату, познайомився з людьми, які там жили. Володя був дуже позитивний. Любив і поважав людей. У нас двоє дітей – донька Світлана та син Віктор, троє онуків. Усі вони згадують батька та дідуся: як він щось робив, як давав мудрі настанови. А найменший онук особливо запам’ятав, як вчив його дідусь їздити на велосипеді!», – ділиться світлими спогадами Віра Михайлівна.
У 2010 році Володимир Анатолійович важко захворів. Обширний інфаркт міокарда, операція на серці, стентування… Але він зумів подолати хворобу та ще понад 10 років продовжував працювати.
Та й після виходу на пенсію до Володимира Вишнякова приїжджали переймати досвід виноградарі краю. А він натхненно плекав свій, домашній виноград. Біля дому Вишнякових завжди росло 100 кущів соковитого плоду різних сортів. «Кишмиш», «Віктор» «Восторг», «Аркадія», «Кеша», «Преображення»… Всі й не перелічити!
А з технічних сортів дбайливий виноградар робив своє унікальне біле ігристе вино. Як розповідає дружина Володимира, це був фантастичний процес зі спеціальними технологіями бродіння та витримки.
Ще достигало у бочках 100 літрів сонячного напою, як виноградаря не стало… Біда трапилася 11 грудня 2021 року. Володимиру Вишнякову навіки залишиться 65.
У 2023 році ворожа ракета прилетіла у дім Вишнякових. Побила і хату, і вино…
«Ми виїхали з Дніпровського після деокупації Херсонщини, коли ворог почав розстрілювати наше село. Тепер живу з дітьми та онуками у Миколаєві. Усі ми дуже хочемо повернутися додому, але два наших будинки зруйновані, у Дніпровському немає ні газу, ні води, ні світла. Погорів Володін виноград…», – хвилюючись, розповідає Віра Михайлівна.
Дружини агрономів-виноградарів Наталія Головко та Віра Вишнякова часто згадують своїх працьовитих чоловіків. Кажуть, вони жили роботою. Лише двічі побували друзі-куми на риболовлі, нечасто доводилося відпочивати їм із сім’ями. Усе плекали свою землю, свої виноградники.
І попри важкий час та розлуку з домом у чуйних жіночих серцях живе сподівання, що все недарма. Бо не може така праця піти в забуття, як не може не родити херсонська земля.
Ірина Квітка
