Понад усе любив свій рідний край: історія Героя Бузкового парку Володимира Вдовиченка

В історію героїчного спротиву українців російським загарбникам обов’язково увійдуть імена учасників тероборони Херсонщини. Серед них – Володимир Васильович Вдовиченко із Зорівки, який загинув 1 березня 2022 році у Бузковому парку.

Про життєвий шлях Героя нашому виданню розповіли староста Надеждівки Олександр Івченко та донька тероборонівця.

На честь справжнього патріота перейменували вулицю

 “Володимир Васильович народився 12 січня 1961 року тут, у Надеждівці, але потім проживав неподалік, у селі Зорівка. З рідним краєм було пов’язане все життя Володимира: тут закінчив середню школу, згодом пішов на строкову службу. У 22 роки зустрів своє справжнє та єдине кохання – Тетяну Волошинську. У подружжя народилися донечка Даринка та син Артемчик”, – розповідає староста.

Володимира Вдовиченка добре знали та поважали односельці. Він одним із перших почав обробляти свій земельний пай, коли багато хто здавав ділянки в оренду. Мав теплиці, вирощував багато овочів, які родина реалізовувала на ринку.

Сім’я була головною цінністю для працьовитого господаря. Чоловік дуже тішився появі онука Олександра, мріяв виростити його, їздити з ним на рибалку та навчити всього, що вмів сам.

“Володя був дуже доброзичливим, чесним, мужнім, справедливим. Його всі поважали. Допомагав усім, хто потребував, нікому не відмовляв. Проте дуже не любив брехні, підлабузництва, у висловлюваннях був завжди прямолінійним. Дітей вони з дружиною виховали дуже добре”, – згадує Олександр Івченко.

Володимир Вдовиченко понад усе любив свій рідний край та Україну. Тому коли почалася війна, не вагаючись став на захист рідної Херсонщини.

26 лютого 2022 року Володимир Вдовиченко вже був зарахований до військової частини А7360 на посаду стрільця. Останній бій захисник прийняв 1 березня 2022 року.

Поховати Героя у Надеждівці змогли лише у квітні 2022 року. На річницю визволення Херсона від російської окупації 18 тероборонівців Херсона нагородили орденами “За мужність” III ступеня. Почесну відзнаку передали і рідним Володимир Васильовича.

“У межах декомунізації та деколонізації одну з вулиць у Зорівці перейменували на честь захисника. Раніше вона була Пролетарською”, – зауважив староста Надеждівського округу.

“Ми знали, що батько захищатиме Україну”

Донька Володимира Вдовиченка Дар’я досі не може оговтатися після смерті батька, хоча минуло вже 2,5 роки.

“Досі не віриться, що тата немає з нами. Знаєте, ми якось завжди знали, що він піде воювати. У часи АТО хотів служити, але ми вмовили залишитися вдома. Батько у молоді роки пройшов службу в армії, був рятувальником, тож хотів бути корисним своїй країні”, – говорить Дар’я.

Назавжди у пам’ять доньки Героя залишився перший день великої війни – 24 лютого 2022 року. Вона з родиною проживає у Приозерному, тож перші ранкові вибухи у  Чорнобаївці, що поруч, чула і бачила на власні очі.

“Перше, що зробив батько, – приїхав уранці власною машиною за моєю сім’єю, хотів нас забрати до Зорівки, до мами та бабусі, щоб родина була вся разом.  А я сиджу в розпачі, не знаю, що робити: дитина ще спить, чоловік на роботі, вирішила таки залишитися вдома. Але тато пообіцяв приїхати, якщо треба, та відвезти нас. Тоді я бачила його востаннє”, – ділиться Дар’я.

27 лютого жінка розмовляла з батьком і дізналася, що той вступив до Херсонської ТрО та знаходиться в інтернаті на вулиці Кулика в обласному центрі.

“Ми читали новини і вже розуміли, що у Херсоні майже не залишилося поліцейських та військових. Але тато сказав: “Нам дали наказ – охороняти, і ми будемо це робити, не маємо права бігти”. А про те, що батько був у Бузковому парку, я навіть не знала: мама і брат були в курсі, але боялися мені казати”, – говорить жінка.

Третього березня Дар’ї зателефонував знайомий і приголомшив повідомленням, що у Бузковому парку є тіло невпізнаного чоловіка. Тоді це був не її тато, а Петро Панчук з Надеждівки, але пізніше страшна правда відкрилася…

“Ми дізналися, що тато похований на цвинтарі на Геологів. Але 7 квітня дійшла до нас звістка, що тіла Героїв Бузкового парку будуть ексгумувати і перевозити на Старостіна, у херсонський морг. Я не знаю, звідки у мене взялися сили, дуже страшно було, але я сама поїхала туди і почала розпитувати, що мені далі робити. У тата було два татуювання на нозі, за якими його можна було опізнати. Мені сказали, що сьогодні тільки перша партія загиблих приїхала, а завтра вже можна забирати тіло для поховання. Процедури впізнання як такої не було – показали фото, все співпало. Тож наступного дня  ми приїхали на “газельці” знайомих і забрали тата, щоб поховати у Надеждівці, поряд з іншими Героями Бузкового парку”, – згадує про пережите донька захисника.

За словами Дар’ї, коли вони їхали, то нікому на блокпостах не казали, кого везуть. Мовляв, самі не знаємо, ми ритуальна служба. Також родині дуже пощастило, що вони встигли отримати свідоцтво про смерть батька українського зразка – херсонський РАЦС напівтаємно ще працював, а вже через короткий термін виїхав з міста.

“Дякую старості Надеждівки Сан Саничу, він організував похорони. У селі, де тато народився, жив якийсь час і дуже любив, вже вирили могилу, і ми батька поховали”, – говорить жінка.

Рідні Героя щодня згадують батька та чоловіка, який був справжнім патріотом свого краю. Дуже любив свою землю, посадив величезний сад, вирощував дивовижної краси троянди.

“Також пристрастю тата була рибалка. Із моїм сином Олександром, коли йому ще було три роки, їздив рибалити. Дитині зараз сім, так він все це знає, рибальські хитрощі, як дорослий, бо дідусь навчив. До речі, Сашко дуже схожий і зовнішністю, і характером на тата. Справжній дідусів онук. Ми довго боялися казати малому, що дідусь загинув, це трагедія для всіх нас”, – ділиться Дар’я.

На щастя, родині Вдовиченків вдалося офіційно оформити документи на батька щодо його служби у херсонській теробороні. Проте ця “документальна епопея” тягнулася майже два роки. Дар’я зазначає, що деякі місцеві жителі так до кінця і не зрозуміли, якою ціною далося їм мирне життя і свобода. Адже такі Герої, як її батько, віддали за це життя.

“Мама дуже перенервувала, коли збирали підписи за перейменування вулиці у Зорівці на честь тата. Дехто казав: та давайте краще Степовою назвемо. А як же ті, хто пожертвував усім заради цього села, Херсонщини, України? Пам’ять повинна залишитися. І, слава Богу, вулицю перейменували, це дуже приємно”, – ділиться Дар’я.

Проте тих українців, що шанують пам’ять земляків, значно більше. Так, електронна петиція до Президента України щодо присвоєння Героям Бузкового Парку високого звання Героїв України набрала потрібні 25 тисяч голосів. Тож цілком ймовірно, що незабаром мужні герої Херсонщини отримають найвищу відзнаку від народу України.

Олена Бджола