А давайте поговоримо про медицину в Білозерській СТГ?

Новинний портал БілозеркаІнфо та газета «Придніпровська Зірка» зібрали думки жителів громади щодо організації та якості надання медичних послуг населенню Білозерської СТГ. Чи задоволені сімейними лікарями? Чи задоволені роботою Білозерської лікарні, поліклініки, сільських ФАПів, амбулаторій?

Марина, 37 років, держслужбовець

– Якість медичних послуг у нашій громаді важко назвати європейською, адже фінансування сільської медицини особливо не збільшилося. Ціную нелегку працю лікарів, особливо в умовах пандемії, але не розумію деяких речей, зокрема, таких як довгі черги під кабінетами. Треба привчати людей до попереднього запису, але в нас чомусь не виходить. Нещодавно прийшла на прийом до сімейного лікаря, а там повні коридори, і хто дає гарантію, що серед людей немає хворих на ковід?

Хоча, якщо порівнювати ситуацію із віддаленими селами, у Білозерці ще й не так погано з медициною. До нас хоч швидка приїде на за годину чи півтори…

А взагалі, якщо в тебе немає грошей, шанси вилікуватися від важких хвороб – мінімальні. Особливо складно пенсіонерам, адже, отримуючи по 2000 гривень на місяць, вони ледь зводять кінці з кінцями.

Ірина, 36 років, домогосподарка

Маю дуже негативний досвід лікування в нашій Білозерскій лікарні, ставлення лікарів до хворого безвідповідальне,діагнози хвороб хибні, а ще за це треба гроші в карман покласти. Хоч і це не завжди може допомогти, а для когось навіть коштувати життям. Одного разу звернулася в поліклініку з донькою, зробила висновки, що до дітей ставлення не краще,тому якщо хочеш зберегти своє здоров’я до нашої поліклініки “не ногою”.)) Краще звернутися в приватну клініку.

Інна, 40 років, спеціаліст

Рік тому зі мною сталася трагедія мого особистого масштабу – ноги відмовили… Коли ти здоровий і повний сил – життя доволі просте, як пригода… Але коли ти розгублений, наповнений страхами, відчаєм, соромом, боллю…ти стаєш вразливим на всіх рівнях.  “А тут ще ця поліклініка…” думала я, бо розуміла, що “спасение утопающих – дело рук самих утопающих”.

Хворію рідко (дякувати Богу). Неодноразово чула невтішні розповіді про кілометрові черги, відсутність умов, плутанину із пеперами, неможливість отримати вчасно допомогу … Все це наслоювалося у свідомості такими шарами негативу у бік поліклініки, що й ну… У вас таке бувало, що ще нічого не сталося, а ти вже малюєш собі картини, як будеш “виборювати місце під сонцем”. Завжди запитую себе, що Я можу зробити у цих вже склавшихся умовах?

Знаю, що вміння спілкуватися, будувати довірливі стосунки, налагоджувати нові зв’язки – це велика цінність. І вона в мене є. Якщо не можеш ходити – мусиш шукати альтернативу. А альтернатива – налагоджувати стосунки. Знайомитися  Спілкуватися.Навіть релігія каже:” Просіть – і вам дадуть; шукайте – і знайдете; стукайте – і відкриють”…

Пропускаючи подробиці моїх поневірянь по “медичним реформованим  лабіринтам”,  хочу розказати про наступне. Кожну професію, кожну сферу – робить ЛЮДИНА. І у моїх пригодах медики “сяяли” своїми вчинками та відношенням, в прямому сенсі освітлюючи мій непростий шлях, тривалістю чотири місяці… Я хочу висловити щиру вдячність  за професіоналізм та людяність – Войтович Людмилі Вікторовні, з якою познайомилася завдяки своїй хворобі. Робота лікаря – це не 8 годин на день. Це – 24/7!

Уявіть, кожного разу коли я телефонувала – отримувала консультацію…а коли писала – відповідь на вайбер. А  скільки нас таких хворих у неї одної? Яка має бути психіка та витримка у людини, яка приймає нескінчений потік хворих, хвіст якого зникає за вуличними дверима? Умови роботи –  кабінет – скворечня, яку ділить із трьома колегами…Технічне оснащення – самі здогадаєтеся яке?

І всупереч усьому, вона сконцентровано працює… Слухає. Консультує. Діагностує. Виписує рецепти.  Допомагає. А ще, цей туго сплетений клубок голосів часто і густо “розрізає” телефонний дзвінок, як крик про допомогу…. До когось знов постукала біда-хвороба. Нас таких багато.  А лікарка – одна.

Вона ділова. Стримана. Професійна та компетентна. А ще – оперативна, лабільна та емпатійна. Вона зробила для мене все що могла і навіть більше! Як і Яніна Олександрівна Бахарева, яка рятувала мене від болю. Як і Світлана Іванівна, яка переймалася моїм післяопераційним станом. Щиро дякую їм від душі та бажаю душевної рівноваги та фінансового росту. А у їх лицях і всім медичним працівникам, які живуть своєю роботою. Роблять її відповідально, етично, порядно та завзято. Вкладаючись на %. І навіть більше.

Бо поки панує людяність – реформи безсилі. Допомога – поряд. Вона у серцях наших медиків.

Ірина, 27 років, матуся в декретній відпустці

Нашому ОТГ бракує посилення ролі лікарів первинної допомоги, створення нової парамедичної служби, превентивної медицини, національного медичного страхування. Хочеться безкоштовної медицини не тільки в законі, а й на стаціонарі . Обладнання та інструменти потребують заміни ….

Потрібне нормальне медичне обслуговування, навіть якщо у тебе немає коштів , зупинити корупцію

Світлана, 35 років, продавчиня

З медициною у нас зовсім справи кепські.  Не знаю у кого який досвід з нашою лікарнею та поліклінікою, але я дуже розчарована. Я намагаюсь взагалі не користуватись послугами наших лікарів, бо стикнулася неодноразово і з хибними діагнозами, і не з кваліфікованістю лікарів у поліклініці. При чому, що моїм знайоми та рідним також неодноразово ставили хибні діагнози. За сімейного лікаря я взагалі мовчу. Це як рулетка. Якщо додзвонився – то це джекпот, а якщо ні – то буде швидше до міста з’їздити до приватної клініки. Якось, в період гострого карантину, цілий тиждень намагалася додзвонитися до сімейної лікарки. Але марно. Взагалі не розумію, як деякі з лікарів працюють у лікарні та поліклініці. Правильно прочитати діагноз вона не вміє, професійно грамото написати направлення на МРТ – це також надскладне завдання. То ж навіщо потрібна нам така медицина в ОТГ, якщо, мабуть, кожен третій лікується в Херсоні.