Алхімія для громад, або Як знайти філософський камінь, що об’єднує
Після впровадження реформи децентралізації новостворені громади активно почали освоювати нові принципи роботи, вчитися працювати в інших реаліях. А реальність така, що окрім освоювання нових правил гри, на керівництва ОТГ покладені цілком утилітарні речі, як забезпечення базових потреб мешканців.
Ринок «розумних людей» пропонує безліч тем для опрацювання. Феміністичні ідеї, рівності чи не рівності соціальних груп, культивація історичної спадщини та ін. Масив інформації, що доводиться опрацьовувати працівникам апарату, просто шалений. Екологічні та рекреаційні ініціативи, лідерство та інші штампи блищать, як дороге вино на полицях супермаркету. Громада опиняється в ситуації, як Іудея в часи Христа. Маса пророків, що пропонують спасіння, різні підходи – від ліберальних до авторитарно-войовничих.
Акцентуючи увагу на тій чи іншій темі, що пропонують різноманітні громадські організації, міжнародні фонди та інші, як державні, так і не державні інституції, громада опиняється в ситуації «чужої гри», тим самим стаючи заручником чужих ідей, які, в своїй суті, далекі від об’єднання громади як адміністративної одиниці, соціальної групи. Мова йде не про корисні консультації по тій чи іншій професійній сфері, а саме про фундаментальні ідеї розвитку, що лежать в основі будь якого великого процесу.
Так що то за філософський камінь і де його шукати? Як це часто буває, відповідь на питання знаходиться в самому питанні. В знаннях. В професійності кожного, дотичного до розвитку громади. Хороша, навіть цінна ідея виникає лише тоді, коли задаються правильні питання. Здвинувши «тектонічні плити» в правильному напрямку напрацьовані ідеї почнуть створювати нову реальність. Пройшовши крізь «пекло» професійної дискусії, кожен з учасників вийде звідти зовсім іншою людиною. Тому що кожен буде впевнений в тому, що випрацювана ідея – його. А відчуття «Творця» надихає.
Чому це працює? Антропологічно і людина, і суспільство влаштовані так, що знаходяться в постійному пошуку сенсу, пояснень. Ми завжди чекаємо відповіді на питання, що в середині нас. Ставка на «соціальне задоволення» не спрацьовує. Це кроки, що вимагають шаленого ресурсу і можуть вирішувати тільки короткострокові питання. Ми бачили це під час останніх місцевих виборів. Такі речі можуть ситуативно об’єднати людей навколо певного кандидата чи партії, але після закриття дільниць реальність невгамовно наздоганяє.
Так що ж заставляє людей об’єднатися? Що може звести разом різні соціальні групи? Що змусило первісних напівголодних мисливців-збирачів 12 тисяч років тому тягати багатотонні валуни, будуючи монументальні споруди. Об’єднуватись в поселення, а потім і у великі цивілізації? Помилково думати, що це для захисту чи для забезпечення первинних потреб. Їх об’єднували ідеї.
Чому багато ніби не поганих ідей напрацьовані різними громадами за допомогою фахівців із-зовні так і залишились декларативними? Бо ідея живе тільки тоді, коли вона існує в рамках певної історії. Не можна просто розробити хороший логотип. Не можна просто впровадити сортування сміття, побудувати дитячий майданчик чи інші позитивні ініціативи. Всі ці елементи мають складатися в певний наратив, історію, розповідь. З діючими персонажами, подіями, думками. Кожен елемент має плавно перетікати в інший, не входячи в конфлікт і протиріччя. Створивши позитивний міф, він почне обростати другорядними історіями і тут почнеться велика гра частин. Мешканці громади, які до цього «спали» або «ходили по колу», почнуть інтегрувати свої історії в загальний міф. Але міф має бути реальним, експлуатувати історичний контекст того чи іншого регіону – не спрацьовує. Бо історію змінити не можна, а створити нову можна і потрібно. Знайшовши цей «філософський камінь», надавши йому потрібної огранки, ми зможемо виготовити ті стої, на які поставимо колони, що тисячоліттями будуть тримати дах нашого Парфенону.
Михайло Чепура
