Болить…

Моє рідне Правдине… Як же болить за тебе серденько. Скільки щасливих років я ходила твоїми охайними вуличками, милувалася мальовничими краєвидами. Тут минуло моє щасливе дитинство, захоплюючі роки навчання, романтична юність…

Мені часто казали, виїжджай у місто, у селі немає майбутнього, але я не хотіла, мені подобалося жити у тиші та спокої. Я збудувала тут родину, народила двох діток, а в минулому році ми з чоловіком навіть придбали власний будинок. Почали ремонт, мріяли як впорядкуємо двір, посадимо газон, встановимо бесейн…

Та хіба росію цікавлять наші мрії? Вони вдерлися у наше життя у брудних чоботах і по-варварськи топчуть наші мрії.

Я до останнього не хотіла виїжджати з рідного села, все сподівалася, що ось-ось все припиниться і нам не доведеться сидіти з дітьми у підвалі та готувати їжу на багатті. Але, на жаль, цей жах триває донині. Ми виїхали заради безпеки наших дітей, але моє серце лишилося там…

Вчора я дізналася, що у Правдиному зруйновано більше третини будинків… Орки цинічно грабують порожні оселі, зухвало присвоюючи речі, на які люди так важко працювали роками. В одному з будинків, господарі якого вимушені були виїхати, вони влаштували собі штаб. Важкою військовою технікою понівечили гарний двір. Варварський народ нічого крім цього не вміє…

Горіти їм усім в пеклі за те, що вони принесли на нашу землю смерть і руйнування. Ніколи їм не пробачу.

З листування у месенджері