Нд, 29 Гру 24
0.8°C

Чорно-біла палітра творчості Тамари Качаленко

Наталія Свирида 09 Березня, 2024

Світ кольорів для Тамари Качаленко мінімізувався до чорно-білого не лише за новою течією в мистецтві – його стиснув у свої рамки підступний ворожий напад сусідньої держави…

“Коли російські військові заходили в Херсон, ми з родиною не евакуювалися. Протягом усієї окупації і донині залишаємося у рідному місті. Херсон дуже змінився за останні два роки. І не лише через зруйновані будинки, вибиті шибки та постійні звуки “прильотів” – змінилися самі херсонці. Люди стали більш чутливими, відкритими. Думаю, вони тут залишаються тут через відчуття своєї значимості, якої їм дуже бракувало раніше”, – розповідає  художниця.

Незламні херсонці знайшли своє місце у цій війні. Спосіб наближення Перемоги над ворогом у кожного індивідуальний, хоча туго зв’язаний у спільний сніп святої мети.

Саме на херсонській землі сформувалася особистість молодої художниці Тамари Качаленко. Дівчинка росла у дружній сім’ї, де панували любов і повага. Творчі здібності передалися їй у спадок від рідних.

“Моя бабуся дуже гарно вишивала рушники. Дідусь також займався декоративно-прикладним мистецтвом, полюбляв набивну вишивку, а ще гарно малював. Свого часу не було спеціальних голок для такої техніки, тому він робив  «інструмент» із медичної голки”, – згадує Тамара.

У початковій школі дівчинка мріяла стати вчителем математики, любила цю науку, гарно вчилася. Та коли підросла і почала займатися у гуртках, відчула потяг до образотворчого мистецтва.

У старших класах дівчинка була активною читачкою та учасницею творчих заходів у  херсонських бібліотеках.

“Зараз стіни Херсонської дитячої бібліотеки для дітей імені Дніпрової Чайки, Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олеся Гончара – німі. Але в пам’яті оживають і суботні зібрання літстудії «Контур» у дитячій обласній бібліотеці, і поетичний вишкіл від незабутнього поета Миколи Братана в «Гончарівці», як з любов’ю називають її херсонці”, – розповідає майстриня.

Творчий старт Тамари відбувся у 2006 році на Всеукраїнському конкурсі “Моя мала Батьківщина” (виготовлення книг-саморобок), який ініціював Український фонд соціальних гарантій військовослужбовців та ветеранів Збройних Сил і Національна бібліотека України для дітей. За результатами масштабного конкурсу Тамара посіла 1-ше місце по Херсону та 2-ге – по області.

Вагомий влив на розвиток творчих здібностей херсонки мали заняття у гуртках з бісероплетіня та моделювання одягу. Тамара освоїла такі техніки handmade, як бісероплетіння (ручне та станочне ткацтво – створює автентичні ґердани, “бініль” – поєднання бісеру та напівдорогоцінного каміння, “фріформ”); вишивка (бісером, стрічками, хрестом, художня гладь); об’ємні квіти з тканини (методом буління та гільоширування, з атласних стрічок); розпис тканини акриловими фарбами та контурами;  батик (холодний батик). Майстриня має у своїй авторській колекції одягу ручної роботи та автентичні вироби з бісеру.

Особливе місце в житті Тамари посідає музика. Після відвідувань гуртка по класу гітари,  дівчина продовжила навчання у музичній школі. Після закінчення 9-го класу навчалася у Херсонському музичному училищі на відділенні народних інструментів.

Наступним етапом навчального процесу став вступ до Херсонського державного університету на кафедру образотворчого мистецтва та дизайну.

“На жаль, наша художня освіта неповоротка та немобільна, а світ продовжує розвиватися, змінюються та вдосконалюються технології. Тож моє бажання пізнати нові сучасні техніки образотворчого мистецтва спонукало до самостійної роботи. Наприклад, у традиційній художній освіті зовсім не вивчають малюнок акрилом, звичайними кольоровими олівцями, кульковою ручкою, яка зараз дуже популярна на Заході. Кулькова ручка надає можливість зобразити конкретну людину детальніше й прискіпливіше, ніж класичний малюнок олівцем”, – ділиться майстриня.

На першому курсі Тамара дуже багато часу приділяла живопису, створенню портретів, пейзажів, використовуючи гуаш та акварель. Під час навчання в університеті студентка опановувала сучасні напрямки мистецтва. Спробувала різні техніки: батик, акрил, на папері, на склі, на фанері, на лаковій шкірі, бісероплетіння. Дівчина створювала автентичні гердани, працювала в техніці “Масляний живопис”, акварель, гуаш, м’які матеріали – вугілля, сангіна. Погодьтеся, перелік вагомий. Студенти, в основному, використовували реалізм. Дівчину ж вабив гіперреалізм.

Гіперреалізм – течія в мистецтві, що зародилася в США в середині 1960-х років та поширилася в графіці, живописі, скульптурі, кінематографі в 1990-2010-х роках. Зараз гіперреалізм знаходиться на піку популярності на Заході, але має свої суттєві відмінності від української графічної школи (наприклад, неможливий без використання фотографій).

“Створюю переважно портрети людей, але з виразом емоцій, які поглиблюю у картинах. Оскільки трагічні погляди старих та дитячі сльози, щира посмішка чи дружнє рукостискання, що «заморожені» в часі цифровою фотографією – це все матеріал для робіт в естетиці американського гіперреалізму”, – ділиться Тамара.

Фотографія надає можливість “спіймати мить”, щиру блискавичну емоцію, яку майже неможливо вхопити в умовах класичної студії натури-людини. Оскільки протягом 2-3-х годин позування будь-яка емоція у натурщика буде вимушеною”,- проникливо говорить художниця.

На картинах гіперреалістів часто “в кадрі” обличчя не повністю: яскравий акцент – очі, губи або аксесуар.  Але реалістичність зображення на полотні недосяжна для об’єктива фотографа. І тому фотографія ніколи не в’є мистецтво.

Кожна робота Тамари – цілий всесвіт, чарує своєю глибиною і сенсом. На запитання про те, що найбільше подобається, коли пишеш картину, майстриня відповіла  – досягнення мети і створення ілюзії реальності.

У творчому доробку художниці є серія робіт з графіки за творами Тараса Шевченка, які дуже надихали Тамару. Зі старших курсів університету вона зрозуміла, над чим хоче працювати – найбільше дівчину привабила царина графіки.

За короткий проміжок творчого життя талановита херсонка має вагомі мистецькі здобутки. Зокрема, дівчина стала учасницею літстудії “Кулішева криниця” (обласна наукова бібліотека імені Олеся Гончара) – за керівництва незабутнього Миколи Братана (херсонський поет). Друкувалась у альманасі “Степ” (2007 р.), “Вишиванка” (2008 р.), “Кулішева криниця” (2009 р.), “Відлуння сердець” (2011 р.).

Кожна нова сходинка у творчому просторі навчала і гартувала особистість дівчини.  Вимальовувався твердий характер і неймовірна працелюбність. Внутрішній світ лягав на папір легко, у різних проявах. Глибоко ерудована, еталон інтелекту, Тамара захоплює всю увагу з перших хвилин спілкування.

Війна глибоко вплинула на творчість художниці. “Мистецтво теж на війні, шукає глядачів”, – пояснює свою схильність до чорно-білого кольору своїх робіт, в яких превалює тематика болю. Це серії “Україна у вогні”, “Діячі української культури”, “Гуцули”, “Старі і діти”. Збільшені очі, ракурс – це акцент на певні деталі, специфіка гіперреалізму, яку досконало опанувала майстриня.

Улюблена співачка Тамари – Amy Winehouse. На основі її кліпу “Back to black” (“Повернення до чорного”), де зйомки велися прихованою камерою,  художниця  створила декілька авторських робіт. Вдало спіймані і передані справжні емоції, без гри на об’єктив.  Рядки з пісні британської виконавиці підкреслюють драматичну чорно-білу палітру цієї серії графічних робіт, натхненних сьогоденням.

“На одну роботу з серії “Back to black” витрачаю 2-3 кулькових ручки і 6-8 годин часу (залежно від кількості штриховки). Формат всіх робіт А-3. У цьому напрямку дозволено все, щоб викликати більше емоцій. Діти і старі – свідомо вибрані моделі, найбільш вразливі категорії людей, які дуже боляче сприймають війну. Зараз у Херсоні з’являються діти з очима і обличчями старих людей. А літнім людям боляче дивитися, як руйнується світ…. Життя стало чорним, я передаю його колір у графіці, – важко усвідомити цей жах…», – ділиться мисткиня.

Серія графічних робіт “Back to black” (“Старі та діти”), до якою увійшли 28 творів, – одна з найулюбленіших для Тамари.

“Тільки старі та діти бачать те, що не помічають більшість людей… Старечі зморшки – це найгарніші письмена життя, за якими діти навчаються читати…”, – влучно сказав відомий французький письменник-романіст Марк Леві.

Тамара щиро вірить, що в поєднанні з сучасними західними мистецькими здобутками (наприклад, із тим же американським гіперреалізмом), українська графічна школа ще здивує світ.

А ще ця тендітна талановита  дівчина щиро сподівається на Перемогу і мріє  створити серію  графічних робіт, з яких на нас дивитимуться вільні,  щасливі, усміхнені херсонці!

Разом із нею молимося і віримо у Перемогу!

Олена Бутковська

Наталія Свирида

Статті автора