Чорнобаївці у Львові. Як живеться ВПО у місті Лева
Російська окупація, бойові дії та жорстокі обстріли на території Херсонщини «розкидали» місцевих жителів по всьому світу. Люди просто вимушені були виїжджати у безпечні регіони та інші країни через безпосередню загрозу життю та задля порятунку дітей.
Так опинилася у Львові й жителька Чорнобаївки Оксана, яка навесні 2022 року дивом вирвалася з окупованого села.
«Ви знаєте, людина до всього звикає, так і ми у Чорнобаївці буденно сприймали щоденні обстріли. Мені, наприклад, страшніше було від невідомості, від того, що можуть зайти у хату російські солдати, завдати шкоди моїй родині».
Тож пані Оксана вирішила евакуюватися до Львова, де вже понад п’ять років жила її сестра з чоловіком та донькою. Та й її батько – родом зі Львівщини, колись у молодості теж мешкав і працював тут.
«Спочатку пожили у сестри, потім знайшла роботу у секонд-хенді та винайняла квартиру. Звісно, це було невеличке і не дуже комфортне житло, проте ми були раді й такому».
За словами пані Оксани, гуманітарну допомогу вона отримувала не дуже часто, бо тоді вже почала працювати й не мала на це часу. Проте, як кажуть, місто Лева прийняло родину з Чорнобаївки, бо все складалося позитивно.
«Звісно, ми хочемо повернутися додому. Але, я думаю, що треба жити одним днем, бо вже два роки, як я у Львові, і щодня переживати, як воно буде, я не здатна. Подивимося, поки що ми тут».
Працьовита мешканка Чорнобаївки пізніше працювала у Львові менеджеркою з освітніх послуг, а тепер знайшла нову, цікаву для себе роботу.
«Ще у 2021 році я круто змінила сферу професійної діяльності з культури на медицину: працювала медичною сестрою у стоматологічному кабінеті у Херсоні. У Львові нова посада сама знайшла мене, коли я запитала у своєї лікарки – чи не потрібна їм адміністраторка чи медсестра. Так я почала працювати у стоматклініці, а потім переїхала у цей район жити, так що все у мене поряд розташовано».
Син пані Оксани, 12-річний Максим, ходить до музичної школи, навчається грати на гітарі. Спочатку мама віддала дитину до львівської школи, але, на жаль, досвід був негативним, рідна херсонська школа давала більш високий рівень знань, тож Максим повернувся до онлайн-навчання.
«Той, хто з ВПО хоче і кому дуже потрібно, обов’язково знайде роботу у Львові. Ставлення до переселенців різне, хоча в основному доброзичливе. Проте є момент узагальнення, коли «гріхи» когось з переселенців «перекидають» на всіх інших. Всяке буває, люди не святі, у 2022 році біженці проживали у спортзалах львівських шкіл, і там був різний контингент. Але коли ВПО працюють, то однозначно інтегруються у місцеве суспільство».
У вільний час пані Оксана з сином та родиною сестри мандрують Заходом України й навіть підкорили кілька вершин у Карпатах. Також вона багато років займається йогою та має неабиякий хист до художньої фотографії.
«Життя продовжується, його треба цінувати тут і зараз, тільки тоді будеш щасливою. Мені подобається у Львові, хоча ціни на все у нас тут «космос», як у великому місті, в принципі. Добре, що мій син у безпеці. Мама теж якийсь час жила з нами, але потім повернулася у своє село поблизу Високопілля, бо ж хазяйство, земля, хата. Можливо, так колись повернемося і ми на рідну Херсонщину».
Олена Бджола