Чи справді мова має значення?
«Мнє так удобнєй», «ета мой вибор», «мнє прівичнєє разгаварівать на рускам», «а ти да етава мамєнта на каком язикє гаваріла?», «язик к палітікє атнашенія нє імєєт» або ж «Тисяча і одна відмовка від переходу на українську мову».
Розкажу про свій досвід, який має солодко-гіркуватий присмак. Я перейшла на українську мову з початку повномасштабного вторгнення, зараз розмовляю нею скрізь, лише нею. Кудись зник навіть мій суржик, яким говорила від народження. У Києві, як мінімум один таксист, і як максимум один юнак, який хотів зі мною познайомитись, запитували в мене, чи я зі Львову. Так от… ні, я не зі Львову, я корінна херсонка (після цієї відповіді їхнє обличчя чомусь набувало здивованого виразу).
Кардинальні зміни сталися зі мною внаслідок пережитої окупації. Після того, як мені доводилося прокидатись і засинати під звуки вибухів, коли мене зупиняли на блокпостах із фразою «дакумєнти пакажитє», в момент написання прощального повідомлення під звуки прильотів. Я стала іншою тоді, коли відпустила на фронт рідного батька, дізнавалась про смерті і поранення знайомих військових, після того, як змушена була покинути дім і їхати світ за очі, аби лиш врятуватись. Після цього всього будь-що російське, в тому числі й їхній «язик», стали для мене тригером.
У мене не залишилось бажання не те, що розмовляти російською, а бодай навіть чути її. Зараз я вважаю за честь спілкуватися українською мовою. Вона не другосортна, не меншовартісна, не «сільська», вона – невід’ємна складова мого життя, як українки. І мені на даний момент навіть смішно чути, коли люди кажуть «ета мой вибор», чомусь забуваючи про багатовікову русифікацію і проросійські наративи, які супроводжували нас дуже довго. Вони вважають, що це їх свідомий вибір, насправді ж – це ілюзія, так званого вибору.
Я ставлюсь з неймовірним теплом і глибокою повагою до тих, хто перейшов або переходить на українську. Абсолютно не розумію того, хто не те що не планує цього робити, а ще й говорить про «перевзування» тих, хто перейшов. Для мене є різниця, вона величезна, це буквально прірва, і аж ніяк не маленький перекіп. Шкода, що такі страшні події допомогли наважитись стати абсолютно україномовною. Добре, що ця трансформація взагалі відбулася. Розмовляйте українською, співайте нею, кохайте, плачте, боріться, бо це так багато значить.
Дарія ПОЗНЯК
