Діна Старикова із Посад-Покровського мріє про повернення дітей додому
На початку повномасштабного вторгнення Діна Старикова місяць жила у підвалі разом з 86-річною матір’ю, ховаючись від російських обстрілів. Потім виїхала з рідного Посад-Покровського. У травні минулого року російські снаряди вщент зруйнували її будинок. Після деокупації жінка повернулась до рідного села.
Про життєві випробування Діни Старикової розповіли кореспонденти Суспільного.
Жінка показала журналістам знищений будинок та згадала, як доводилось важко працювати і їздити на заробітки, аби збудувати власне житло.
“Знімали свої пальта, взуття, у нас було чистенько усе, все було добре. В кухні газова плита стояла, умивальник, столик, меблі тільки купила, холодильник новий”, — розповідає власниця зруйнованої будівлі.
Діна Старикова ділиться згадками про те, як з турботою доглядала за будинком, засаджувала подвір‘я квітами.
“Завжди чистенько, коли замітала, сусіди сміялися і казали “що ти робиш?” кажу, щоб чисто було. І самій, і людям приємно. А зараз що поробили, окопи понакопували”, – говорить вона.
Через місяць після початку повномасштабного вторгнення жителька Посад-Покровського разом з 86-річної матір‘ю виїхали спершу до Миколаєва, а потім – до Тернополя.
Але перш ніж залишити рідне село їм довелось пережити те, що назавжди залишить відбиток у пам‘яті.
Протягом місяця, доки вони знаходились на окупованій території, змушені були ховатись у підвалі. Звідти жінки практично не виходили, через постійні обстріли. Бачили як літали дрони та ракети.
Вже в Тернополі Діна Старикова дізналась, що важко поранені її син та невістка, які залишились в селі та займались волонтерством.
«Артему пробило ногу наскрізь і кістку подробило. А в невістки з носа і до шиї нічого немає. З легені вийняли уламки в лікарні в Миколаєві, встановили трубочку, щоб дихала і повезли у Польщу. Їй вже 13 операцій зробили», — розповіла жінка.
Діна Миколаївна в розпачі, її мама хворіє на онкологію і зараз має загострення.
«Горе за горем, в мене замкнутий круг і що далі робити? Куди привезти, у дітей теж все розбите, де мені жити я не знаю?», — розповідає про свою біду жінка.
Після повернення до Посад-Покровського волонтери “Добробату” допомогли жінці розгрібати завали на території домоволодіння. Єдине бажання у Діни Миколаївни – відбудувати хоча б щось, щоб був дах над головою та дочекатися миру.
«Головне, щоб мир скоріше був, найголовніше, а потім решта. Не хочу ні багатства, нічого, я хочу, щоб був мир. І щоб мої діти, онуки були коло мене, щоб ніяка мама не плакала, не страждала».
До повномасштабного вторгнення у Посад-Покровському проживало 2240 людей, під час війни ж їх залишилось близько двадцяти. Сьогодні до села повернулося більше двохсот мешканців. Інфраструктура населеного пункту майже повністю зруйнована.
Фото: Суспільне
