Жінки, які працюють в різних сферах, мають різний життєвий досвід, поділилися своїми думками щодо дискримінації в суспільстві. Інтерв’ю підготовлене журналісткою громадської інформації “Білозерський центр регіонального розвитку” Катериною Оксенюк в рамках кампанії #FootballPeople Weeks за підтримки мережі FARE.
Я розумію, що дискримінація – це актуальна проблема сучасного суспільства, яка обговорюється на телебаченні, в ЗМІ тощо. Але особисто я не відчуваю на собі й не відчувала (наскільки я пам’ятаю) якихось дискримінаційних впливів. Можливо це через те, що я жінка середнього віку, з білим кольором шкіри, без явних вад здоров’я. Також я розумію, що не всі мають такі типові характеристики як я. На мою думку, ті, хто відчувають дискримінацію на собі ні в якому разі не повинні замовчувати це, терпіти, замикатися в собі.
Тетяна Трибушна, спеціалістка з муніципальних ініціатив та інвестицій Музиківської сільської ради
Як на мене, дискримінація – упереджене ставлення та стереотипне сприйняття іншої людини. Це зачіпає гідність. У своєму житті стикалася з цим явищем неодноразово. Наприклад, працюючи на одній із фірм, моя заробітна платня складала певний відсоток від сум укладених угод з покупцями. До речі, я була єдиною жінкою у чоловічому колективі. Але при одержанні винагороди за свою роботу, я із подивом виявила суму, суттєво меньшу від очікуваної. На моє запитання щодо причин, директор відповів: «Ти ж маєш розуміти, що жінка не може заробити більше, аніж чоловік. Це приниження для хлопців». Людина, яка навчиться себе розуміти, сприймати цілісно, звертати увагу на свої бажання, емоції, в будь-яких їх проявах, з повагою буде ставити і до оточуючих. Шанобливо та емпатично сприймати оточення. Неможливо полюбити інших, якщо не любиш себе!
Інна Корміленко, завідувач сектору профорієнтації відділу надання соціальних послуг Білозерської районної філії Херсонського ОЦЗ
Для мене дискримінація – це несправедливість, безпідставне обмеження прав і свобод людини. Особисто мене вона хвилює у питаннях соціальної рівності. Коли заходиш до дорогого магазину, коли тебе оцінюють. Якщо ти не пройшов фейс-контроль, розмовляти з тобою будуть крізь зуби. Можуть навіть відразу сказати, що для вас тут нічого підходящого немає. Тривалий час мене не покоїла мовна дискримінація, коли російська вважалась більш престижною за українську. Під час навчання у вузі всі студенти намагалися розмовляти російською, адже українська (суржик) видавала твоє сільське коріння. Щоправда сьогодні ця ситуація змінилася у кращий бік. Як боротись з цим явищем? Мабуть, треба використовувати багато інструментів, починаючи з виховання дітей вдома і закінчуючи законодавчими нормами, суворо контрольованими з боку влади, а ще – брати до уваги досвід сусідніх країн.
Наталія Свирида, головна редакторка газети «Придніпровська Зірка»
