Дивлячись за горизонт

Колективний параліч, що ми можемо спостерігати в суспільстві, є платою за відсутність суб’єктності кожного з нас. Еволюція суспільних цінностей влаштована так, що виживає той набір цінностей, що дає змогу виживати громаді в той чи інший історичний період.

Живучи на уламках соціального ладу, коли для виживання потрібна «чорна дипломатія», щось постійно доставати по блату, красти в колгоспах чи надурити сусіда. Для досягнення особистих цілей мозок заточувався, в першу чергу, на виживання в тій системі, а будь-який прояв реальної суб’єктності жорстоко карався. Сюди додавався постійний дефіцит не тільки товарів, а й інформації. У людей було постійне відчуття потреби, потреби в самореалізації, в першу чергу, у прояві себе. Але мало хто це усвідомлював.

Після падіння «Залізної завіси» до нас морем хлинули всі принадності ліберального життя, що характеризувалися купою товарів та інформації. І нужденне суспільство почало це все споживати. Ми навіть навчились копіювати багато з того, що було створене західним світом.

Але є одна проблема – набір цінностей залишився тим самим. Ми до сих пір, в своїй більшості, не усвідомили, що кожен товар, кожна пісня чи фільм були створені суб’єктами, конкретними особистостями. А це створення вимагало, в першу чергу, роботи над собою. А цього ми так і не навчилися. Будь-яке накопичення капіталу, просування в кар’єрі чи створення нового продукту практично не можливе без тієї ж «чорної дипломатії», недостатньо створити просто хороший продукт чи проєкт, обов’язково потрібно з кимось домовлятися, щось приховувати чи навіть відверто красти. Але така схема не працює в ринковій економіці. Бо, по своїй суті, це не створення нового. Це експлуатація системи. Виходить замкнене коло, коли система експлуатує людину, а людина не може вирватись і починає експлуатувати систему. І суспільство постійно живе в стані нужденності, вимагає преференцій, соціальних пільг, шукає податкові дірки і різні можливості «взяти», бо є внутрішня потреба, внутрішній голод. Система, в свою чергу, щоб вижити, починає шукати можливості, як взяти від людини і, так само, за допомогою своїх інструментів, починає тягнути з людини. Люди стають товаром і політики стають товаром. Політики обіцяють краще життя, а натовп б’є себе в груди, обіцяє грати по правилах. По факту нічого ніхто не робить. Бо як політик, так і людина продовжують жити в тій системі цінностей, цінності потреби.

Людина живе з ілюзорною думкою, що вона стала жити краще, обдуривши систему, а політик «насміхається», обдуривши людину. І перший, і другий не є суб’єктами, бо обидві сторони живуть в одній системі, що просто ними харчується. Сьогодні обдурив ти, завтра тебе.

Чи можливий розвиток при такій системі цінностей? Питання риторичне. Якщо у кожного із сторін є по одному яблуку і вони цими яблуками обмінялись, то все одно у кожного залишається по одному яблуку.

Ця «замкнена водойма» буде далі заростати очеретом, а жаби квакати голосніше і вимагати, вимагати, вимагати.

Що ж може розірвати це порочне коло? Де взяти третє яблуко? Чи може влада забезпечити цей розвиток? Ні, не може. Бо будь яка влада – це квінтесенція системи.

В суспільстві мають сформуватися нові цінності, коли успіх – це не тоді коли взяв, а тоді, коли віддав.

Але щоб щось віддати, потрібно щось мати. І знову ж про третє яблуко. Це яблуко – це людський капітал. Лише вивільнивши людський капітал, можна сподіватись на розвиток. Коли людина починає розвиватися, вона стає більшою і, для досягнення мети, часто достатньо того, що в неї є. Їй не потрібно брати із зовні. Не потрібно нарікати на владу, бо виявиться, що влада, не така вже і влада в нинішньому розумінні. Бо по факту, влада не контролює процеси. Це повна ілюзія. Влада жонглює людськими пороками. Те, що декларується як важливе, насправді навіть не другорядне. Діяльність влади і процеси в суспільстві дуже часто взагалі не дотичні. Рівень загальної культури, рівень освіти, наркоманія, кримінал, домашнє насильство та інші процеси владою не контролюються. Влада тут безсильна. Суспільство хворе, а влада нагадує санітарку зі шваброю в лікарняній палаті, яка іноді з’являється і зникає, нахамивши.

Але і лікар тут не допоможе. Лише задіявши власний ресурс організму і, в крайніх випадках звертаючись до «сімейного лікаря», яким, на справді, має виступати влада, регулюючи і розподіляючи загальне, можна вилікувати суспільство.

Освічена і суб’єктна людина не піде лікуватися до санітарки, тобто вона буде обирати професійного лікаря, який не обіцятиме дива, а лише допоможе, якщо виникне потреба.

Як сформувати набір цінностей і ефективно взаємодіяти з владою? Адже влада – це теж люди, що так само є заручниками нинішньої ситуації і, як і громадяни, часто цього не усвідомлює. Ефективність може бути лише тоді, коли людина не продає себе, своє яблуко, а генерує і втілює ідеї. Тобто не живе потребою, а живе ідеєю, мрією.  Тоді відчуття тваринного голоду зникає і вивільнюється людський капітал. Тоді відбувається обмін ідеями. Якщо два суб’єкти обмінялись ідеями, то у кожного вже по дві ідеї і тоді відбувається велика гра частин, відбувається розвиток.

Владна інституція, регулюючи процеси і відбираючи найкращі ідеї, створює клімат для їхньої реалізації, стає пірамідоном,  що вінчає піраміду і виносить найкращу ідею на вершину, реалізуючи її політично. Але основою і будівельними блоками для цієї піраміди має бути людський капітал, сотні і тисячі блоків, з яких складається держава.

Стародавні єгиптяни називали піраміди горизонтом. Якщо ми не знайдемо сили випрямитись і подивитись за горизонт, не зможемо будувати довгострокові стратегії реалізації людського капіталу і формування ефективних владних інституцій. Ми і далі будемо вимушені квакати в своєму болоті у вічному ментальному голоді.

Михайло Чепура