Нд, 29 Гру 24
0.8°C

Емоційне вигорання – епідемія сучасності

Наталія Свирида 09 Жовтня, 2024

Так сталося, що пік моєї роботи психологом припав на активну стадію військових дій у 2022 році. На той час я вже створила базу унікальних кейсів, орієнтуючись на запити  жінок і підлітків. саме ці категорії є основними моїми клієнтами.

Багато часу я присвятила особистісному зростанню, адже це моя найулюбленіша тема. Люди прагнули розвитку внутрішніх якостей, переосмислення цінностей, отримання нових навичок задля досягнення більшого з метою  самореалізації, а головне – кожен мріяв отримувати задоволення від життя. Часто працювали із питаннями  безробіття, працевлаштування, професійної переорієнтації тощо.

Людей цікавили більше духовні речі: ідентичність, сприйняття самого себе, глибинні переконання і цінності, які визначають як саму людину так і її місію в житті у власних очах. Багато хто задавався питанням призначення і власного впливу на світ навколо себе.

Ми працювали над найбільш значимим – увагою до самого себе. Людині важко прийняти себе з усіма плюсами та мінусами: без маски успішності, нещасливим, бідним, самотнім, не коханими.

Мені казали про те, що важко зрозуміти себе в будь-яких станах. Багатьом хотілося навчитися діяти не з інструкцій, культури, традицій і як звикли, а з душі.

Я допомагала людям подивися на свої тіньові сторони, де криється колосальна сила.  Легко приймати хороше. А от свої вади, комплекси й інші погані,  непристойні, негарні якості та характеристики часто блокуються. Там і живе необмежене джерело ресурсу, з якого народжується цілісність і напрацьовується усвідомлення. А жити усвідомлено – це і є ключ до поліпшення якості життя, до розуміння свого місця в ньому і своїх потреб.

Війна принесла шок і нові задачі для мене. Психіка людей не могла сприйняти ці ненормальні новини і реагувала цілком нормально – розпачем, страхом, розгубленістю, злістю, втратою віри, почуттям несправедливості тощо.

Запити, звісно, також змінилися.

  1. Реалії сьогодення – це звернення з тривогами та страхами. Я б поставила ці випадки на перше місце. Що є природною реакцією на стресові стани. Люди жаліються на думки про брак майбутнього, лякливість. Більшість мешканців із прифронтових громад перебувають у стані постійного напруження. Деякі розповідають про підвищену недовіру та підозрілість. Багато хто не розуміє своєї ролі та не може себе ідентифікувати у реаліях війни. Це призводить до наростання тривоги. Тут стільки варіацій, що й не перелічити.
  2. Емоційне вигорання, вважаю, є епідемією сучасності, настільки часто воно супроводжує людину взагалі, а у війні – особливо. Тотальна втома і виснаження в умовах хронічного стресу просто “спалює” людину. Важливо вчасно розпізнати цей стан та уникнути депресії чи більш серйозних діагнозів, до яких може призвести емоційне вигорання.
  3. За інформацією правоохоронців, з війною у наших громадах збільшилася кількість сімейних конфліктів. До психолога зараз зазвичай звертаюся з доволі складними випадками, де наявні не лише словесні образи, погрози, приниження, переслідування, залякування, а й пряме насилля, в тому числі й сексуальне.
  4. Люди скаржаться на панічні атаки, які суттєво погіршують якість життя. Вони несподівані та виснажливі, потужні та паралітичні. Панічні атаки змушують серце битися швидше та створюють відчуття гострої нестачі кисню. Людина реально відчуває паралізуючий страх смерті.
  5. На проблеми зі сном скаржиться майже кожен третій клієнт. Не важко здогадатися, що хронічне недосипання може викликати втому, денну сонливість, незграбність, призводити до збільшення ваги, розвитку цукрового діабету, серцево-судинних захворювань, депресії та й загалом негативно впливає на мозок.
  6. Особлива чутлива тема – це проживання болю від втрати близької людини. У тому числі підтримка вдів, матерів, сестер, дружин, які втратили на війні своїх коханих, дітей і близьких.
  1. Мешканці Херсонщини все частіше стикаюся із порушення психічного стану та поведінки після травматичної події, наприклад, поранення або коли стають учасниками або свідками трагічних подій. Наприклад, знаю про випадок, коли клієнт не виходив із будинку декілька місяців, що і стало причиною звернення до психолога. У період окупації він був поранений на власному подвір’ї, не отримав медичну допомогу і тиждень пролежав вдома у стані лихоманки та без медикаментозного лікування.
  2. Дуже часто у мешканців прифронтових громад виникає незадоволеність соціальними досягненнями. У час війни люди мають більше обмежень у досягненні власних цілей: безробіття, відсутність фінансової стабільності, втрати житла та вимушені переїзду, постійна загроза життю через обстріли. Усе це разом створює складні життєві обставини, з яких важко самостійно вибратися.
  3. До психологів часто звертаються через почуття провини та нікчемності. Хтось виїхав і почувається зрадником. Інші залишилися і відчувають себе жалюгідними та спустошеними. Хтось відправив дитину за кордон і картає себе за те, що “погана мама”. Інші ж почуваються нездатними забезпечити своїм дітям навіть евакуацію в більш небезпечну зону в межах області.
  4. Люди перестали співати, усміхатися, займатися хобі. Хтось сам перестав робити манікюр, стрижку, а когось гноблять за догляд за собою. Жінки втратили здатність отримувати задоволення від видів діяльності, які були джерелом радості до війни. Часто кажуть, що не на часі. Проте життя іде, його зупинити неможливо. Така внутрішня заборона на радість може бути почуттям провини, що змушує людину карати себе й навколишніх за те, що вони хочуть того, чого інші вже не можуть собі дозволити.
  5. Окрема тема – соматизація. Це, іншими словами, коли є біль, який не пов’язаний з іншими захворюваннями або станами, як-от рак чи травма. Зараз такі звернення доволі поширені та негативно впливають на якість життя. Клієнти з відповідними проблемами приходять, зазвичай з подачі сімейного лікаря, з купою обстежень, які нічого не виявили.

Я переконана, що просити допомоги у психолога потрібно кожному. І це не про слабкість, як думають деякі. Це скоріше про психологічну зрілість брати своє життя під контроль і вирішувати свої життєві задачі, а не уникати їх.  Окрім того, кожному з нас варто навчитися оберігати і опікати в першу чергу себе.  Коли людина турбується про себе, вона в ресурсі задовільняти потреби своєї родини і якісно виконувати свою роботу.

А це і є наш вклад у наближення  перемоги.

Інна Корміленко

Наталія Свирида

Статті автора