ГЕРОЙ ЗАГИНУВ ЗАРАДИ ЖИТТЯ

Хвиля горя, жалю та сліз приголомшливо накрила прилиманський Станіслав. Не залишають болісні та гіркі думки щодо тієї неосяжно-високої ціни, що платиться нашими захисниками у борні за свободу та незалежність Держави…

Минулої неділі, вільне від самого народження, козацьке село проводжало в останню путь свого хранителя – козака вже новітньої доби, воїна-морпеха молодшого сержанта Сергія Сонька, який зі своїми побратимами, молодшим сержантом Миколою Охріменком та старшим матросом Сергієм Трубіним, виконував бойове завдання в зоні АТО. Відважні воїни не повернулися до місця розташування підрозділу. Як і вся країна, з 8 січня, станіславці жили у напруженому чеканні: яка ж доля морпехів? Та ось прийшла сумна інформація зі ЗМІ: військові загинули смертю хоробрих. «Морські піхотинці до останнього свого подиху боронили Батьківщину, до кінця виконали Конституційний обов’язок. Пам’ять про справжніх захисників України назавжди залишиться в наших серцях. Командування, особовий склад Військово-Морських Сил України висловлюють глибокі співчуття рідним і близьким загиблих», – йшлося у повідоменні.

У суботу й неділю плив і плив до скорботної оселі Соньків потік співчуття земляків, побратимів та посестер Сергія. Вікторія Христенко, волонтер: «Для мене Сергій Сонько був і залишається двома метрами доброти і краси. За віком він був дуже молодою людиною (16 грудня йому виповнилося лише 23 роки), але за світоглядом, станом духу, своєю зрілістю, дорослістю, переважав багатьох старших людей… Ратна справа таких людей, як Сергій, усвідомлена. Це дорослі мужчини, які розуміють, що було б з усіма нами, якби не вони. Це розуміння усіх загроз війни, російської агресії, хоча чимало наших співгромадян, на жаль, її не визнають. У першу чергу, наші герої захищають свої родини, своїх батьків, свої села та міста. Їх життя може завершитись щосекунди…». Колега Вікторії – Альона Рєпіна з Маріуполя – низько схиляє голову перед батьками таких дітей як Сергій Сонько, що боронять і її з сином, бо навіть зараз важко згадувати, що пережили рівно два роки тому маріупольці – ракетну атаку житлового мікрорайону «Східний». А ще багато хто з волонтерів згадуватимуть тепер вже вічну «візитку» Сергія – його слова: «Бажаю здоров’я!»…

Потік співчуття лине Фейсбуком, за яким багато хто знав Сергія Сонька та його побратимів. Артур Тюфанов: «Я люблю вас, брати!..» Сергій Домашенко: «Таке класне й одночасно сумне фото. Запалу, відданості своїй справі та патріотизму цій трійці вистачило б на взвод, але вже в Бога їх душі і вони завжди будуть світлими янголами над нами…». Ірина Михальська: «Завжди пам’ятатиму тебе, Сергію, усміхненим хлопчиком, з яким минало наше дитинство… Ти був дуже світлою, доброю, щирою людиною… Ніколи не забуду. Дяка тобі, Герою, за мирне небо…». Катерина Кий: «Допоможи, Господи, родині пережити цей біль… Молимо тебе, Боже наш, захисти душу героя!». Брат Микола Сонько: «Вони загинули заради життя…». Друг брата: «Відійшов Сергій у Вічність з Україною в серці». Ганна Котельникова: «Ми були знайомі дуже коротко, але такі люди, як ти, завжди залишаються у людській пам’яті. Порядний, відповідальний і дуже скромний. Ти був гарним бійцем і командиром, Світлою людиною. Вічна тобі памя’ть!». Любов Мелехова: «Сергійку, Сергійку! Які ж у тебе друзі хороші, скільки вони тобі теплих слів пишуть, без сліз неможливо читати! Відчуваємо, яким же ти був справжнім другом, якщо такі мужні чоловіки так гірко прощаються з тобою… Вічна тобі пам’ять!». Людмила Пейч (Артющенко): «Попроси там за нас всіх, синок, щоб нам тут вистачило розуму і мудрості знайти шляхи, щоб це жахіття якомога скоріше скінчилося. Люди не придумали слів, якими можна було би передати біль, що розриває серце. Ти для нас живий, Сонечку…».

…Сумна велична ріка односельців несла нашого Воїна Світла вулицями Станіслава. Зупинилась і біля рідної школи, в якій, на втіху вчителям, радість друзям, зростав Сергій. Навіть на війні він не полишав мрій про якісну освіту й заочно здобував фах юриста у виші.

Під час Богослужіння та траурної церемонії на площі Свободи перед Будинком культури раптом засяяло ясне сонце, наче підтверджуючи і цієї митті ту сонячність, що була притаманна Сергієві… На високій духовній ноті панихиду за спочилим відслужив настоятель Свято-Покровського Храму м. Херсона, протоієрей, військовий капелан, отець Сергій (Чудинович). «Боже, вічний Боже, сотворителе всього! Упокій душу спочилого, хороброго воїна Сергія, бо він заповідь Твою – про любов, що немає більшої любові, аніж душу свою покласти за друзів своїх – зберіг. Він своє життя віддав за нашу країну і за наш народ. Тож зроби його сопричасником своєї Вічної благості!..». Сільський голова Володимир Желуденко сказав: «Життя Сергія було – мов блискавка: таким же яскравим і таким же коротким. Вже з юності він був дуже небайдужою людиною, завжди займав активну життєву позицію… Нині герой-земляк дивиться на нас із Вічності і каже: «Я зробив усе, що міг, тепер – справа за Вами…».

Перший заступник голови облдержадміністрації Валентина Січова сказала у своєму виступі: «На другий день від Різдва Христового почив доброзичливий, веселий і зовсім молодий чоловік. Він не встиг пожити, не встиг докохати, не залишив після себе дітей…Сергій Сонько виконав один, але головний обов’язок будь-якого чоловіка – своїм життям захистив свою родину, наш край, нашу незалежну Україну. Ми низько вклоняємось шановним батькам героя – Тетяні Євгенівні та Миколі Віталійовичу за те, що виховали Вашого сина саме таким – людяним, відважним, відповідальним. Громадо, тепер у всіх нас разом, й у кожного окремо, є пожиттєва відповідальність перед Воїнами Світла: кожним своїм кроком, кожним своїм помислом робити Україну такою, за яку герої віддали свої життя…».

На цвинтарі, в останні хвилини прощання з відважним воїном, мужньо долаючи свій біль, його батько, Миколо Віталійович, сказав: «Я переконаний, шановні земляки, що своїм подвигом в ім’я Вітчизни наш син зробив більше, ніж порожні розмови багатьох політиканів. Вірю в те, що Станіслав стане процвітаючим селом. Дякуємо, друзі, за вашу щиру підтримку, без якої ми не зможемо впоратися із цим горем. Будьмо достойними пам’яті наших Героїв!».

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО