Головне – зберегти життя: як працює Дар’ївська пожежна команда в умовах війни
П’ять хвилин від виклику – і пожежники Дар’ївського ОТГ вже заливають вогонь потужним струменем води. Швидкість розгортання вражає, результат теж. Молодці!
Такий відгук з’явився нещодавно на сторінці Дар’ївської сільської ради.
Сьогодні обласне керівництво називає Дар’ївську МПО однією з найбільш боєздатних підрозділів у Херсонському районі за кількістю залучень.
Напередодні професійного свята – Дня рятувальника, яке вогнеборці відзначають 17 вересня, ми познайомилися з легендарною командою ближче.
Про обстріли, ліквідацію пожеж та роботу на межі поспілкувалися з начальником місцевої пожежної охорони Юрієм Барановим.
15 населених пунктів та 13 дачних кооперативів обслуговують вогнеборці Дар’ївської МПО. При цьому у її складі – всього три чоловіки, пожежники-рятувальники: Юрій Баранов, Віталій Коломієць та водій пожежної машини В’ячеслав Ігнатенко. У разі потреби на підміну виходить пожежник Ігор Князев.
Дар’ївській команді трохи більше року. Її заснували у квітні 2023-ого, хоча задум мати свій пожежний підрозділ виник у громаді ще перед повномасштабною війною.
Непроста безпекова ситуація, збільшення пожеж через ворожі обстріли прискорили цю справу, а ліквідація наслідків підриву Каховської ГЕС у населених пунктах громади стала для новоствореної МПО своєрідним бойовим хрещенням.
«Ми разом з колегами другої ДПРЧ міста Херсон та волонтерами рятували від великої води людей, тварин, допомагали вивозити речі, а у підтоплені села на човнах підвозили воду, продукти. Після того, як вода трохи зійшла, викачували воду з будинків та підвалів, ліквідовували наслідки на зруйнованих об’єктах, – розповідає про початок роботи Юрій Баранов. – Одразу після утворення отримали від ДПРЧ-2 старенький МАН, на ньому торік здійснили понад 100 виїздів. Але те, що місткість води в автомобілі складала 2 куби, було проблемою під час ліквідації загорянь. Загасити пожежу швидко заважала нестача води, яку потрібно було підвозити знову і знову».
Втім, і з такою матеріально-технічною базою команда показала свою результативність, то ж в січні 2024 року отримала на озброєння пожежний автомобіль «Мерседес».
«У ньому і прохідність краща, і сучасного інвентарю достатньо, та головне – місткість води удвічі більша, 4 куби!» – каже рятувальник.
Наразі команда Дар’ївська МПО працює разом із рятувальниками 2 ДПРЧ м. Херсон та МПК «Лиманець».
«Територіальна близькість до населених пунктів дозволяє нам першими бути на місці, а далі оцінюємо ситуацію, і за потреби викликаємо рятувальників із Херсона та Лиманця. Таке страхування колег для нас є дуже суттєвим, бо часто потрапляємо під обстріли, тож доводиться дорогою коригувати маршрути», – розповідає начальник МПО.
З початку 2024 року дар’ївські вогнеборці здійснили більш як 43 виїзди.
Найскладнішим у своїх роботі Юрій Баранов називає ліквідацію пожеж, які виникають внаслідок обстрілів з лівого берега. Проте таких сьогодні найбільше.
«На 10-15 пожеж лише одна виникає на побутовому рівні, через загоряння трави чи необережне поводження з вогнем. Причина усіх інших – обстріли. І якщо у 2023 році ми майже завжди могли приборкати вогонь, то сьогодні трапляється так, що доводиться просто швидко рятувати й вивозити людей. Бо ніякий будинок чи майно не вартує життя потерпілого, рятувальника. На війні тепер і з нашого, і з ворожого боку працює набагато більше дронів. А русня «любить» цинічно влаштовувати повторні атаки: спочатку запускає дрони, потім б’є з градів, мінометів, артилерії… Тому ми не завжди маємо можливість врятувати житло, але головне – врятувати життя. А буває й так, що й рятувати нічого…» – каже вогнеборець.
Юрій пригадує, як виводили з вогню бабусю, яку посікло уламками снарядів, як діставали з-під завалів пораненого чоловіка, як 12 годин гасили пожежу, що виникла у Дар’ївці після обстрілів дронами приміщення олійного заводу. І як ворожий КАБ прилетів біля його власного будинку. Тоді дім Юрія Баранова знесло наполовину, та потрібно було рятувати сусіда, хата якого перетворився на руїни, а чоловік опинився під завалами.
Але як витримати таке навантаження, роботу на межі, ризик, що частує всюди?
«Ситуації бувають різними. Трапляються дні без пожеж, і тоді ми забезпечуємо життєдіяльність громади, але коли виклик, кидаємо усе та їдемо на ліквідацію. Працювати через обстріли стало справді важко, але усі ми на місці. Від початку створення у нас стабільний колектив, навчилися працювати, прикриваючи один одного. Ось днями їхали у Понятівку, і нас «зняли» з дрона. По дорозі почала працювати артилерія. Перший прильот прийшовся позаду автомобіля – просто за кілька метрів. Довелося тиснути на газ так, що й не наздогнати!» – відповідає на запитання Юрій.
Керівник Дар’ївської МПО, рятувальник Юрій Баранов – наймолодший у команді. Родом він з села Київки Голопристанського району. Доля 23-річного чоловіка склалася так, що перед початком повномасштабного вторгнення приїхав у Дар’ївку до коханої дівчини. А ось його родина опинилася в окупації. Рідні виїжджали з дому дуже важко – добиралися в Україну через Крим, Росію, Литву, Латвію, Польщу. Тепер його батько у ЗСУ, мама – у Польщі, а сестра теж мешкає у Дар’ївці.
За професією Юрій – зварювальник, але після пропозиції працювати у МПО, пройшов спеціальне навчання і став старшим у групі.
У команді поруч із ним працює пожежник-рятувальник Віталій Коломієць. Чоловік все життя проживає у Дар’ївці, тут попри війну залишаються його рідні, дружина та діти. У мирний час Віталій майстрував меблі, а тепер він рятує людське життя та майно.
«Швидка реакція, яка є у Віталія – чи не головна риса, потрібна рятувальнику. До того ж, він справжній напарник, уміє прикрити та допомогти коли я виснажився чи висока температура не дозволяє далі залишатися на місці ліквідації. І він найкраще з нас бачить ворожі дрони!» – розповідає начальник МПО Юрій Баранов.
В’ячеслава Ігнатенка молодий керівник називає справжнім асом водійської справи. Він – біля насосів, на лебідці, адже лише від водія пожежного автомобіля залежить, як спрацює спецтехніка на ліквідації пожежі. А в дорозі, коли під обстрілами доводиться добиратися до місця загорання, В’ячеслав фактично відповідає за життя всієї групи.
Чоловік упевнений, що він тут на своєму місці. Каже, так думають і його колеги. Хочуть лише, аби не було жертв, щоб завжди вдавалося приборкати вогонь і зберегти людське життя.
«Ніщо у цьому світі не є випадковим. Ми з хлопцями потрібні тут і зараз. Тому працюємо далі!» – упевнено каже рятувальник.
Ірина Квітка
