Головний драйвер Василя Славича – любов до життя
Попри холодні, темні часи сьогодення у наше похмуре життя час від часу пробивається живий промінь надії і спокою, стабільності та рівноваги. Це світло нам несуть особливі люди. Серед них – Василь Васильович Славич з Музиківки.
Для багатьох місцевих мешканців його ім’я пов’язане з періодом розквіту місцевого ліцею. Креативний та ініціативний керівник очолює заклад більше п’яти років, протягом яких відбулося багато позитивних змін. Улюблена робота давно стала невід’ємною частиною його життя.
З дитинства чоловік мав велику схильність до творчості: любив малювати, писав вірші. Після школи закінчив Миколаївську філію Київського Національного Університету культури та мистецтва, хоча у свій час хотів бути військовим. Дитячій мрії не судилося здійснитися, але він став справжнім майстром, викладачем. Василь Васильович ніколи не пошкодував про те, як склалася його доля, бажання змінити професію не виникало.
До того, як очолити Музиківський ліцей, Василь Славич працював тут вчителем. Через скромний заробіток навіть намагався змінити роботу, особливо, коли створив власну родину. Проте любов до своєї справи та високе почуття відповідальності втримали його у школі. Більш того, згодом керівництво відділу освіти довірило Василю Васильовичу управління навчальним закладом. Директор ліцею виправдав сподівання і місцевих освітян, і учнів, і батьків.
Василь Васильович – креативна особистість, має нестандартне мислення. У людях найбільше цінує чесність і професіоналізм. Музичанин чудово справляється з організаційними функціями керівника, зокрема, знаходить ефективні рішення щодо створення комфортних умов навчання у закладі.
“Господарюванню я вчився у багатьох, але найбільше мені імпонував підхід до справ Олександра Арнольдовича Лейбзона. Багато чому навчили батьки, вчителі та навіть друзі-студенти. Безмежно вдячний всім, хто вплинув на формування мого світогляду”, – ділиться керівник.
Війна кардинально змінила плани Василя Славича. В період окупації Музиківки директору ліцею запропонували співпрацю з «новою владою». Але чоловік категорично відмовився та прийняв непросте рішення про виїзд. Три місяці родина жила в іншому регіоні України, а після звільнення правобережної Херсонщини повернулася додому.
Рідна земля, дім та родина – головні життєві орієнтири для Василя Славича. Чоловік обожнює свою дружину та двох діток, яких йому подарувала кохана. А ще – глибоко шанує батьків та родинні традиції. Найкращий вид відпочинку для Василя Васильовича – час, проведений з родиною.
“Сьогодні через війну у нас немає змоги подорожувати, але після Перемоги ми плануємо мандрувати всією сім’єю. Хочеться, щоб діти пізнавали світ і розвивали свій кругозір.
А поки що найкращий спосіб розвантажитися для мене – це фізична праця. Зараз дуже багато роботи, пов’язаної з відновленням ліцею. Коли працюєш фізично, стає легко, як би це парадоксально не звучало”, – ділиться директор ліцею.
Одним з улюблених занять Василя Васильовича є кулінарія. Чоловік може не лише побалувати родину смачними стравами, а й пригостити друзів ексклюзивними алкогольними напоями власного виробництва. Один з таких знайомі повезли з собою аж до Китаю. Гостинність – ще одна риса характеру Василя Славича, завдяки якій він має багато друзів. Взагалі головний його драйвер – любов до життя!
Історія про життя Василя Васильовича Славича, немов інструкція “Як бути щасливим”… Людина різностороння, цікава, пряма, добра і чиста. Немов вікно, вимите весняним дощем, він розсіює сонячні зайчики, даруючи усім, хто поруч, тепле світло впевненості та спокою.
Брак світла і тепла здатен відчувати кожен із нас, особливо під час криз чи воєн… Бережіть тих, хто чекав на вас, вірив, любив і міцно тримав за руку, коли вам не вистачало тепла. Цінуйте людей, після зустрічі з якими щось радісне назавжди залишається у вашій душі.
Олена Бутковська
