Гинуть найкращі сини України
16 серпня 2023 року закінчив свій останній бій командир 1-ого окремого штурмового батальйону імені Героя України Дмитра “Да Вінчі” Коцюбайла Олександр Дембровський, родом із Правдиного. Потужна штурмова рота втратила відчайдушного, вмотивованого бійця, мудрого та дбайливого командира і побратима.
Усе життя він сповідував ті цінності, що від прадідів живлять кров роду козацького. Свобода не вимірюється кордонами. Свобода – це риса національного менталітету. Це коли не можеш усвідомити себе інакше, аніж незалежним. Для того, аби бути дійсно вільним не потрібно підкорювати десятки мільйонів квадратних кілометрів та панувати на них. Достатньо просто бути господарем на своїй землі, захищаючи її від будь-чиїх зазіхань та знаючи, що у кожному її клаптику твоя сила, твоя історія та твоя незалежність!
“Ми на своїй землі, за нами Перемога!” Ці слова побратимів не порожній звук! Це те, що кликало їх у бій, це те, що не стримувало перед подихом смерті.
У хвилини тиші, між боями, Олександр з сумом згадував життя до війни… Кляті сусіди змінили все… Вони забрали у людей прості радощі, друзів, сміх, сімейні свята, літо на морі, – все це стало неймовірно далеким…
До війни Олександр дихав на повні груди – була улюблена робота, сім’я, захоплення. Незабутнім був відпочинок з рибалкою. О, тут він відключався буквально від усього, лише вудка і він. Чоловік мав багато друзів, допомагав батькам. Був запит повноцінно жити, а не виживати. Робив для цього усе. Мирне життя нічим не напружувало. Можна було відверто відстоювати свою точку зору, вирішувати проблеми, планувати “завтра”.
З початком повномасштабного вторгнення росії Олександр почав відчувати порожнечу. Старе перестало працювати, змінилися люди, оточення, місто… Знав, що почнемо все спочатку на цьому ж місці, слабкі поїдуть, а сильні залишаться… Він це усвідомлював, був відверто готовий навіть оновлювати коло друзів чи колег, усе, до чого був дотичний до війни. Та не судилося…
Всю окупацію чоловік вимріював свободу. Не втік, не сховався. Разом із односельцями, стиснувши зуби, трималися “на плаву”, щоб контролювати події в селі, допомагати справлятися з бідою тим, хто не в змозі робити це самостійно. Жив, як підсушений сірник, щомиті здатний загорітися без особливих зусиль. Треба було триматися. Не мав права на помилку, бо поруч – літні батьки, односельці. Але біда, на жаль, не оминула його подвір’я: одного дня померла мама, а наступного вже ховали й батька… Коли стогін лунав у хаті, – ніхто того не чув, лише тиша, яка й зараз про це мовчить…
Він був первістком у молодій сім’ї Дембровських. Чудовий хлопчик, жвавий та розумний. З цієї причини навіть питання не стояло – віддали до школи у п’ять років. Мама лагідно притискала маленького шибеника, а батько навчав усьому, що мало би згодитися у житті. Був неймовірно позитивною дитиною, з почуттям гумору, непосидючий, усе хотів знати. Неначе Бог занадто мало часу запланував для нього, а він намагався встигнути побільше, поспішав жити… З дитинства Олександр був сміливим і справедливим, ніколи не схиляв голову, коли відчував, що правий. Серед друзів мав неабиякий авторитет. Розсудливість і якась доросла мудрість викликала у ровесників велику повагу.
Після закінчення школи вступив до школи міліції. Там продовжив заняття спортом. Особливо захоплювався боротьбою та японським бойовим мистецтвом айкідо, що означає “шлях поєднання енергії”.
Олександр був неординарною особистістю і при цьому дуже вимогливим до себе. Важко у чомусь йому дорікнути. Мабуть тому на службі у компанії ТОВ “АРСЕНАЛ – С” займав посаду заступника директора. На таку роботу будь-кого не беруть.
Відповідальність – одна з головних рис характеру Олександра. В охоронній компанії це було вкрай важливим, тому що “АРСЕНАЛ» – єдина служба охорони в Україні, працівники якої мають дозвіл на носіння та застосування зброї.
Олександр жив роботою. Щоб не втратити форму, постійно тренувався у спортзалі, вів здоровий спосіб життя. Гарну підготовку проявляв на виїздах та при роботі з клієнтами, чітко знав інструкції, необхідні в тій чи іншій ситуації, оперативно реагував навіть на незначні моменти, що стосувалися служби. Чудово орієнтувався на місцевості, був гарним водієм. Повний набір важливих чоловічих характеристик та здібностей!
Після звільнення рідного Правдиного, в якому народився і прожив до повноліття, насилу “видихнув” пережите в окупації. Смерть батьків ледве не зламала Сашка. Та він завжди знаходив підтримку молодшого брата Павла. Багато часу проведено разом, багато питань вирішено, багато планів на майбутнє… Та навесні 2023 року Олександр твердо вирішив піти на фронт.
Квітень пробув на навчанні, а потім потрапив до батальйону “Вовки Да Вінчі“. Він дуже змінився. Павло у розмовах з ним помічав, що воювати з ненависним ворогом йому як нагорода за все пережите, очі горіли, всмоктував всіляку інформацію, прислухався до порад побратимів, тренував і тіло, і душу. Не лякався окопного життя, мав сталеві нерви, коли гинули товариші, миттєво знаходив вирішення усіх проблем. Здавалося, що він народився у берцях. Але дуже глибоко в душі залишався чуйним, добрим батьком і крадькома сумував за сином Данилом… Захисник знав, куди і чому він прийшов. Тому розслаблятися для нього було великою розкішшю.
Олександр Дембровський – один із тих, хто збагатив нашу історію героїчним подвигом, сміливим українським характером, козацькою незламністю і любов’ю до рідної Батьківщини.
2 вересня 2023 року Герою мало виповнитися 43 роки… Згадайте про нього цього дня! Запаліть свічку, нехай зорі побачать, що його пам’ятають…
Олена Бутковська
