Херсонці в Тернополі: як живеться ВПО у Файному місті
Всі знають Тернопіль як Файне місто — так колись про нього заспівали “Брати Гадюкіни”. Це обласний центр, який може похвалитися великою кількістю парків, чистими вулицями і відсутністю зграй нічийних собак. Як живеться у Тернополі вимушеним переселенцям з Херсонщини, дізнавалося наше видання.
Оксана приїхала до Тернополя майже два роки тому, ще з окупованого Херсона. Виїжджала з найціннішим — двома доньками та маленьким песиком породи Чіхуа. Обрали Тернопіль, бо для жінки та її дітей це місто було рідним: тут народилася мама Оксани, досі жили родичі.
“Ми особливо не вагалися, бо прийшла наша черга на безкоштовну евакуацію. Пливли катером до Олешок, бо Антонівський міст вже було пошкоджено, проїхали через 26 ворожих блокпостів на Василівку, потім заночували в шелтері в Запоріжжі та евакуаційним потягом прибули до Тернополя. У дорозі були дві доби”, – згадує Оксана.
У Тернополі родину зустріли родичі. Адже це був вересень 2022 року, і місцеві волонтери вже не координували переселенців на вокзалі. Тільки видали пам’ятку, куди звертатися за допомогою.
“Але вона вже була неактуальною. Тож ми дізнавалися про гуманітарну допомогу ВПО від людей або самі шукали в Інтернеті. У Телеграмі є група “Херсонці в Тернополі”. Допомоги було не так багато, як на початку війни, але ВПО і досі отримують тут підтримку від релігійних організацій різних конфесій”, – ділиться вимушена переселенка.
БФ “Карітас” від Української греко-католицької церкви, Центр Турботи, церква “Сила віри”, “Рокада”, “Червоний Хрест” надавали і надають допомогу переселенцям. У “Карітасі” ще діє чудовий проєкт духовної підтримки, в рамках якого з ВПО проводять не тільки бесіди на релігійну тему, але й возять Тернопіллям з метою просвіти, дають змогу відвідати різноманітні культурні заходи.
Загалом, за словами пані Оксани, у матеріальному плані вона розраховувала сама на себе: працює онлайн на трьох роботах, пов’язаних із редагуванням текстів та журналістикою.
“Квартири у Тернополі завжди були дорогими, бо у місті до великої війни з Росією було багато іноземних студентів, тож попит підвищений. У перші місяці повномасштабного вторгнення тисячі ВПО з Києва, Харкова, Чернігова переїхали сюди, що теж додало вартості квартирам. Але маємо, що маємо. Є дешеві гуртожитки, але у мене дві собаки (потім приїхала мама з Херсона зі старим песиком), тож нам краще знімати”, – говорить Оксана.
Тернопіль, за словами херсонки, є дуже комфортним місцем для проживання, особливо для дітей та людей літнього віку. Проте знайти роботу офлайн досить важко, тому що дуже низькі зарплати.
“Я не шукала, але знайомі довго “перебирали харчами” через маленькі зарплати. Навіть у Херсоні вони вищі, що ж говорити про Київ чи Львів. Проте, кому треба, той скрізь знайде своє”, — переконана вимушена переселенка.
Проблемою міста, на думку пані Оксани, є те, що переважна більшість містян сприймає переселенців як тимчасове явище і не розуміє, що серед них є люди, яким немає куди повертатися.
“Це, насправді, проблема тилових міст. Війна нібито йде, але безпосередньо не всіх зачіпає. А тут ці переселенці, не схожі на нас, завжди їм щось треба, думають місцеві. Але просто тернополянам потрібно уявити себе на місці, наприклад, жительки Білозерки, у якої російським снарядом розбило будинок, чоловік загинув на фронті, у неї, окрім дітей, нічого не залишилося, тож вона може все життя прожити у Тернополі. Так що місцева влада теж могла б впроваджувати якісь проєкти, щоб затримати тут високопрофесійних переселенців. Для цього треба вигравати гранти та будувати або ремонтувати житло для ВПО. Але щось про такі приклади у Тернополі я не чула, хоча по області є. Бо місто перенасичене порожніми квартирами. Їхні власники, звісно, важкою працею за кордоном заробили на це житло, але воно пустує, бо немає у переселенців коштів знімати оселі за 300-500 доларів на місяць. Ось така проблема теж існує”, – ділиться Оксана.
Проте жінка багато чому навчилася у тернополян, і це важливо у контексті єднання різних регіонів України.
“Подобається, що Тернопіль тотально розмовляє українською, люди дуже патріотичні та релігійні. Понад усе цінують та люблять родину і дітей, завжди збиратися разом на свята. Місцеві дуже “шанують” ковбасу та м’ясо, у Херсоні все-таки більше їдять риби, овочів та фруктів. Хоча бочок копчений тут дуже смачний, я “підсіла””, – говорить жінка.
Також тут прийнято гуляти парками вихідними чи після роботи, у Херсоні такого немає, бо дуже спекотно. Тернополяни навіть трошки “мерзляки”, у спеку, лякаються протягів. Проте останніми роками клімат у місті змінився, тут теж відчувається глобальне потепління. У місті безпечно, немає зграй бродячих собак, це плюс. Регулярно ходить громадський транспорт, хоча на початках важко запам’ятати маршрути, бо вони дуже “закручені””, – ділиться пані Оксана.
На її думку, херсонці могли б повчити тернополян бути більш емоційно розкутими, частіше посміхатися та вільно презентувати себе світу.
“Україна – велика країна, в кожному регіоні є свої особливості, південці, наприклад, нестримані, емоційні, відкриті, але у той самий час працелюбні, вперті, завжди готові допомогти іншим. Ми теж можемо поділитися своїми гарними рисами з місцевими. І це круто, коли українська нація така різноманітна у всіх проявах!» — підсумовує нашу розмову Оксана.
Олена Бджола
