“Кожен четвертий наш спеціаліст отримав травму внаслідок ворожого обстрілу” – Юрій Тетеря про роботу Білозерської станції швидкої допомоги

Під обстрілами, шквальним вогнем ворожих снарядів і дронів бригади Білозерської швидкої допомоги мчить на виклики. Часто трапляється так, що медики прибувають на місце першими, а буває – і єдиними, бо все більше служб відмовляється їхати у прибережні села, які з лівого берега постійно обстрілює ворог. Ризикуючи власним життям, вони дістають людей з-під завалів, надають їм першу медичну допомогу, евакуюють до лікарень. Не раз й самі потрапляють під обстріли та отримують поранення.

Про роботу швидкої допомоги у фронтових селах, ризик і титанічну працю на межі розповідає завідувач Білозерської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги Юрій Миколайович Тетеря. Він має неабиякий управлінський досвід, адже багато років працював головним лікарем у Білозерській ЦРЛ, а згодом – старшим лікарем Е(Ш)МД у Херсоні. Останні дев’ять років очолює станцію швидкої медичної допомоги у Білозерці.

До повномасштабної війни у колективі екстренки працювало 75 медиків. 8 бригад обслуговували 60 тисяч мешканців населених пунктів колишнього Білозерського району, а згодом – громад, які утворилися після децентралізації. Надавали медичну допомогу у загрозливих для життя станах, зупиняли серцеві напади, лікували отруєння, збивали високу температуру. Але й у найстрашнішому сні не уявляли, що доведеться рятувати людей від смертельних поранень та мінно-вибухових травм.

“Сенс нашої роботи, як і до війни, залишився незмінним. Бо що може бути важливішим ніж людське життя?” – каже Юрій Миколайович.

Водночас зізнається: на жаль, сьогодні трапляється так, що потрібно боротися не лише за життя потерпілого, але й самих медиків. 25 відсотків працівників колективу вже отримували поранення та мінно-вибухові травми.

Завідувач станції пригадує, якими розгубленими були його колеги у перший день війни. Та потрібно було заспокоїтися, зібратися і їхати на виклики, яких ставало все більше.

На третій день війни, 26 лютого 2022 року, на перегоні Дар’ївка – Херсон, коли медики транспортували поранених, російські загарбники цинічно обстріляли автомобілі ШМД, які обслуговували мешканців Дар’ївської громади. Окупанти вбили водія та важко поранили фельдшера Токарівської бригади.

У середині березня 2022 року до Миколаєва евакуювали бригаду екстреної медичної допомоги, що базувалася у Посад-Покровському. Ворог просто стирав з лиця землі це село.

Темним і гнітючим часом стала для колективу станції швидкої допомоги у Білозерці окупація селища.

“Спочатку наші бригади працювали з перемінним успіхом. Ми були розгубленими, бо не розуміли, як діяти далі. Але люди продовжували хворіти, тому ми їздили на виклики”, – ділиться медик.

Транспорт був, але дуже бракувало медикаментів, запчастин, а головне – спеціалістів. У період окупації чимало працівників, особливо жінок із дітьми, виїхали.

“Спочатку окупанти зупиняли нас на блокпостах, шукали в автівках розвідників і шпигунів, вимагали довести, що ми – працівники швидкої, а не диверсанти, а потім якось відстали. Мабуть, тому що наші хворі були переважно людьми літнього віку, які залишалися в окупованих селах, а вони їх цікавили найменше. Та й у Херсонському центрі  Е(Ш)МД нам згодом видали тимчасові посвідчення”, – розповідає Юрій Миколайович і додає, що медикам Білозерської станції пощастило, бо не доводилося рятувати російських загарбників.

А ще наш співрозмовник пригадує цікавий випадок. Окупанти примусили зняти з приміщення станції жовто-блакитний прапор. Медики просто поставили знамено у вестибюлі. Так і стояв рідний український стяг перед очима в окупантів, які до них навідувалися.

“Ризикували тоді ми дуже, бо навпроти в суді засіли їхні ефесбешники. Але все одно далеко наш прапор не заховали: знали, що росіяни тут тимчасово!” – зізнається Юрій Тетеря.

Усміхаючись, він розповідає, як разом із колегами постійно з надією шукали ознаки того, що окупанти тікають з Білозерки.

“10 листопада медики однієї з бригад повернулися із Надеждівки і похвалилися мені, що розмовляли з нашими розвідниками. Мовляв, ті пообіцяли – чекати недовго. А вже 11 листопада ми бачили, як наші воїни знімають з адміністративних приміщень селища російську курку і встановлюють українські прапори”, – ділиться керівник.

За два тижні загарбники почали обстрілювати населені пункти правобережжя. Згодом дістали й до Білозерки. Перед відступом окупанти замінували поля, дороги, порозкидали міни “Пелюстки”. Тоді у медиків станції швидкої допомоги з’явилися нові важкі виклики. Адже потрібно було рятувати людей від уламкових поранень та вибухових травм.

“На той час від колективу залишилося 50 відсотків. Чимало виїхало, троє пішло служити у ЗСУ.  Треба було звикати до нових реалій. Адже як працювати з такими травмами ми знали лише теоретично. Однак ми точно не думали здаватися – нас чекали люди. І хоча кожен виклик був важливим, найскладнішими стали моменти, коли страждали діти, на руках вмирали важкопоранені”, – каже Юрій Миколайович.

Порівняно з першим півріччям 2024 року, тепер виїздів на мінно-вибухові травми значно побільшало. Така титанічна робота, за словами завідувача швидкої, дається далеко не всім медичним працівникам. Адже це важка справа, що потребує самопожертви й ухвалення відповідальних рішень.

“Загрозу життя і здоров’я бригади визначає фельдшер. І тут щоразу інша ситуація та інше рішення. Коли потрапляємо під обстріли по дорозі, то зупиняємося, шукаємо безпечніше місце. Нещодавно в районі Велетенського на бригаду скинули вибухівку з дрона. Благо, що медики заховалися в окопах, що були обабіч дороги. У жовтні у Станіславі росіяни обстріляли газовиків, які ремонтували пошкоджену магістраль. Один спеціаліст помер на руках у медиків, за життя іншого понині борються лікарі. Коли у людей травми несумісні з життям, і ти уже нічого не можеш зробити, то це нестерпно важко. Тоді стрес накриває й найстійкіших медиків. Бо не можна звикнути до смерті людини, яку ти не зумів врятувати…”, – говорить керівник станції швидкої допомоги.

Юрій Тетеря ділиться унікальними випадками порятунку людей і розповідає, як біда вчить медиків працювати по-новому. Медики вже знають, що один “прильот” – треба почекати. Адже точно будуть повторні.

“У Велетенському на подвір’я росіяни скинули вибухівку з дрона. Чоловіка –  відразу на смерть, жінка – важко поранена. До потерпілих виїхала Херсонська міська бригада. Та під час того, як медики рятували потерпілу, окупанти завдали повторних ударів. Під обстріл потрапив водій швидкої. Тоді колеги викликали на допомогу нас. У сільському будинку, під атакою дронів, наша бригада надавала допомогу вже двом важкопораненим – мешканці дому та водієві Херсонської швидкої. Це тривало понад шість годин”, – згадує про важкі випробування керівник.

Лікар розповідає, трапляються випадки, коли люди конфліктують із медпрацівниками. Адже буває, що фельдшери станції намагаються телефоном надати допомогу тим, у кого болить голова чи піднявся тиск, бо в той час у розгромлених ворогом Токарівці чи Понятівці, куди вже ніхто, окрім швидкої, не їздить, потребують невідкладної допомоги важкопоранені люди.

“Там залишилося небагато мешканців. Вони чомусь відмовляються від евакуації, тому ми змушені, долаючи під обстрілами десятки кілометрів, в обхід добиратися й у ці села” ,– говорить Юрій Миколайович.

Більше, ніж шість автомобілів Білозерської станції швидкої допомоги побило уламками снарядів. Юрій тетеря зізнається, що не вцілів від і його власний будинок. Пошкоджений у ньому і дах, вибиті всі вікна. Однак на герой впевнений, що ніхто не думає здаватися. Усі медики в строю, навіть ті, хто зазнав поранень. Коли ми запитали Юрія Миколайовича про найближчі плани на життя, він просто відповів:

“План у всіх один – перемога!”.

Ірина Квітка