Кожен вузлик – з молитвою про Перемогу

В Україні, коли господині прибирають у домі, ніколи не вбивають павуків. Чому? Існує така леґенда. Коли народився у Віфлеємі Ісус Христос, цар Ірод хотів його вбити. Але Божа Матір дізналася про це і втекла до Єгипетської пустелі, щоб врятуватися від вояків Іродових. Вона йшла з маленьким Христом на руках багато днів і ночей. Вояки Ірода вже наздоганяли її. І тоді втомлена Діва Марія побачила серед пустелі печеру. Вона сховалася туди з малим Ісусом. А павук, який жив у тій печері, швидко заснував вхід павутинням. Вояки царя Ірода підійшли до печери й хотіли увійти до неї. Та раптом помітили, що вхід засновано павутинням. “Сюди давно вже ніхто не заходив! Бачите, скільки павутиння”, – сказали вояки й пішли далі шукати втікачів.

Так маленький павук врятував Діву Марію та Ісуса Христа від смерті. Відтоді віруючі люди дуже шанують павуків. До Різдва у Карпатах плетуть із житньої соломи “павуків“. Це велика люстра з багатьма світильниками. Вона схожа за формою на величезного павука. У “лапи“ цього “павука“ вставляють свічки. А потім вішають таких “павуків“ у церквах, щоб вони нагадували людям давню легенду.
Згадалася давня легенда… В усі часи прославляли тих, хто рятував чуже життя! А в наших українських реаліях такими рятівниками є люди, які плетуть маскувальні сітки.
Без тилу фронт приречений… Тому сьогодні в тилу кожен робить усе можливе, аби якнайшвидше перемогти ворога та повернути мир в Україну, відновити життя, яке знівечила ворожа орда.
Робота українських “павучків” не зупиняється ні на день. Адже важливою складовою перемоги є допомога та підтримка в тилу. Саме тому вони плетуть маскувальні сітки, які захищатимуть наших військових від ворога.
Щодня на Херсонщині до роботи стають десятки справних рук! Робота продумана до дрібниць. У кожного – своє завдання: хтось нарізає смужки тканини, хтось прив’язує їх до сітки. Таким чином, справа йде швидко і злагоджено. Величезна кількість готових маскувальних сіток вже рятує життя наших захисників у зонах активних бойових дій.
Кожна така команда радо приймає до свого кола усіх, хто має змогу долучитися до святої справи. Навчитися неважко. А от від в’язання болять руки, шия, спина… Ножиці натирають мозолі. Але ніхто не скаржиться на втому, тому що знають ціну своїй роботі.

“Щодня ми виготовляємо від трьох до п’яти сіток, – каже одна із дівчат, – протягом року на фронт відправлено декілька тисяч”.

“Нашому в’язальному батальйону пощастило з командиром! Він і матеріал дістає, і з волонтерами домовляється, і ріже нам стрічки, аби ми лиш швидше працювали!” – підхопила розмову ще одна волонтерка.

Жодна з них не шкодує, що прийшла до цього місця. Тут збираються люди різного віку, але з однією на всіх мрією – про омріяну Перемогу.
Велика вдячність від наших захисників усім, хто долучився до плетіння сіток, особливо пенсіонерам і людям з обмеженими можливостями. Важко не зрозуміти, які зусилля вони прикладають для того, щоб не випасти із соціуму і бути корисними для своєї держави.

“Ми не народилися з такими навичками. Переймали досвід один у одного. Вчилися знаходити матеріал, приміщення, робити каркаси. Коли все упорядкувалося, справно працювали. В приміщенні панувала тиша. Жодного вузлика без слова молитви. Вона звучала у кожного в голові. Люди різного віку, під одним дахом, об’єднані однією справою моляться щодня, кожен як вміє…”, – розповідає Марина, яка вже майже рік живе у Європі.

У вересні жінка приїжджала додому вирішити деякі справи і жодного дня не сиділа без діла. Приєднавшись до наших «павучків», допомагала плести маскувальні сітки.

“Перший досвід ми перейняли від «павучків» з Вінниці. Нам провели інструктаж з усіх напрямків цієї роботи, підказали, з ким мати справу, щоб налагодити постачання матеріалу, – поділився таємницею ще один куратор нашого місцевого виробництва. – Коштів треба багато, бо задарма не знайдеш ні тканину, ні каркаси (сітки з капрону). Дуже допомагають волонтери з Одеси, Вінниці та інших міст, підконтрольних Україні. А кошти скидають прості люди, яким не байдужа доля українських бійців”.

Наші “павучки” тісно спілкуються з колегами, які живуть у сусідніх громадах. В одному з таких місць плетіння дівчата навіть навчилися виготовляти “кікімори”.

“Плетіння маскувальних сіток, попри все, це ще й творчий процес, який виховує естетичний смак, бо треба підбирати кольори, враховуючи місцевість та пори року. У нас використовувалися стрічки кольору лісосмуг, степу, комишів”, – підтримують розмову дівчата.

Потреба у сітках відчутна у бійців, які перебувають на лінії вогню. В тилу ця справа виявилася рятівною для людей, які втратили спокій і не знали, чим зайнятися. Довго запрошувати не довелося. Кожен повідомляв знайомим про можливість допомогти фронту. До плетіння сіток почали долучатися всі охочі. Для деяких це стало психологічною реабілітацією. У гурті ніхто не відчував себе самотнім. Руки працюють, голова відпочиває.
Щоразу, беручись за роботу, у волонтерок пробігають думки, що саме ця сітка врятує чиєсь життя і все, що вони роблять для наших захисників – не дарма. Такий настрій дає впевненість і віру в Перемогу.
Шкода, що наразі ми не можемо назвати ім’я кожного, хто причетний до цієї святої справи. Тому, що йдуть постійні обстріли, ворог зондує всю інформацію і вичікує, коли можна нанести болючі удари. Але прийде час і всі дізнаються про наших героїв-“павучків”.
Найгірше – впасти духом, втратити надію, потонути у розпачі! Зупиніться, розберіться в собі. У вас є змога знайти сенс свого життя і вирішити, де можна стати корисним, щоб подолати біду, яка прийшла на нашу землю.

Приєднуйтесь до невтомних “павучків”, які є у кожній громаді, які тихо плетуть рятівне павутиння, замолюючи кожен вузлик. Українці – непереможна нація! Навіть під шаленими обстрілами кожен знаходить своє місце, за яке не буде соромно після Перемоги.
Коли печеться хліб, повинна бути тиша! Коли плетуть сітки – повинна бути молитва! І перше, і друге – Божа справа… Заради збереження життя!
Щиро дякуємо усім, хто робить вагомий вклад у Перемогу! Нас не здолати!
Слава нашим Героям! Слава Україні!
Олена Бутковська

Фото – ілюстративне