«Кожну невдачу ради сприймаю як власну поразку. Добре, що перемог у нас більше і є чим пишатися»

Погрібна Людмила більше 10 років працює в Музиківській сільській раді. Пройшла шлях від діловода та помічника землевпорядника до вагомої політичної фігури – секретаря сільської ради. Має нестримну вдачу та жагу до позитивних змін. Мати двох дітей, депутатка та членкиня наглядової ради громадської організації. 

МЧ. Людмило, доброго дня! Багато людей знає Вас як професійного співробітника і гарного друга. Але хотілось би дізнатись про Вас більше особистого. Скажіть, зорі Ваші?

ЛП. Окремі. Не окремі мої, а просто існують окремо.

МЧ. Супер, класна відповідь. А яка Ваша?

ЛП. Та, що на горизонті, потім стає яскравішою, а потім зрозуміло, що то фара мопеду з невідомо ким за кермом (перша асоціація). Це більше на психологічний тест схоже ніж на інтерв’ю жінки-депутатки (сміється, ред.) Ну ок, може в кінці буду знати ким хочу стати коли виросту! Бо на ці питання я не можу відповідати як доросла. І позитивні результати сільської ради не можу прив’язати.

МЧ.  На це питання я все таки попрошу Вас відповісти. Ми можемо порівняти жінку з рукописом Войнича?

ЛП. Точно ні. Впевнена, що в нас все простіше. Взагалі агресивно реагую на “оспівуванні” жінки-таємниці. Бррр, мені 33 роки я готова проговорювати свої проблеми і вирішувати їх, а не шифруватися.

МЧ.  Один з найкращих гуртів 20 століття, Бітлз. У них є пісня Люссі, чому антропологи, чоловіки вирішили перехідний ланцюг між мавпою і людиною назвати жіночим ім’ям?

ЛП. Дозволяю творцям називати оточуючі об’єкти та результати своєї роботи  так як їм зручно. Це показник їх психологічних станів та відчуттів. Мене це не ображає і не надихає.

МЧ.  Відповідно второзаконня Мойсея він розбив скрижалі за того, що євреї стали поклонятися золотому тельцю. Скажіть, чи були у Вас моменти відчаю у професійному житті, коли Вам хотілося «розбить»?

ЛП. Відчай від безрезультатності моїх бездіянь постійний. Хочу робити більше ніж фізично можу. Навіть не хочу, а мушу. Щось зсередини палає і змушує. Перший рік роботи був найважчий. Тоді була впевнена, що зможу змінити світ, громаду, сільраду… А на практиці зміни мінімальні і невідчутні. Проста людина не відчуває, що Люда зробила на три коробки паперів більше.

За три роки заяви на звільнення не писала. Але плакала часто від втоми та безнадії.

МЧ. А як же «фари на мопеді»?

ЛП. Певно ця зірка і рятувала. І розумію, що все ж це більше моя оцінка власних результатів, а не сільського голови  чи громади. А в періоди коли щось глобальне не можу завершити та змінити берусь за додаткову просту й зрозумілу роботу – заповнення сайту, підготовка внутрішніх реєстрів та ін.

МЧ. Ви вже досить довго на керівній посаді? Розуміння підлеглих – це досвід, виховання чи просто материнський інстинкт?

Л.П. Не думаю, що я зараз хороший керівник, але сподіваюсь колись таким стати.

Певно, працівникам треба давати конкретні завдання, контролювати і пояснювати НАЩО ми це робимо. Навіть якщо мета – це щоб було «красіво». Якщо людина розуміє куди рухається команда і свою роль в цьому русі – всім легше і комфортніше. Ми ще не дійшли до цього етапу розвитку.

МЧ.  Що таке служить? І де межа між задоволенням власних амбіцій і обов’язком?

Л.П. Шикарне питання (сміється, ред.) Для мене служити – це допомагати,  бути корисною. Інколи непомітно, інколи болісно, бо допомагати не завжди просто. Інколи допомога, яку даємо сьогодні може здатися грубою і несправедливою, а через 5 років показати свою ефективність. А саме слово «служити» прив’язує до конкретних людей, які живуть в громаді. Не до керівника, президента, уряду, а до людини від якої реально залежить все! І в моїй голові слово “служити” і “слуга” взагалі не співпадають.

Межа між амбіціями і обов’язками проходить десь по результату. Все можна оцінити і порахувати – індекси, маркери, показники КРІ… В мене є амбіція виконувати свої обов’язки так, щоб це приносило результат. І не просто результат, а вимірюваний, осяжний, визнаний, зрозумілий результат.

МЧ. Ви говорите про свій особистий результат чи результат сільської ради?

ЛП. Зараз не можу розділити. Кожну невдачу ради сприймаю як власну поразку. Добре, що перемог у нас більше і є чим пишатися. Здається можу годинами говорити про нашу реформу медичної системи, а саме отримання медичних послуг другого рівня в лікарнях м. Херсон. Це дуже паперова та процедурна зміна, але плюс від неї отримує кожен житель громади.

Дуже особисто сприймаю нашу роботу в рамках програми ДОБРЕ, всі складові якої гарно продумані і з різних боків «змушують» громаду стати кращою. Ми працюємо для розширення прав та обов’язків депутатів, для підвищення прозорості влади через роботу сайту та акції «Бюджет для громадян», для зрозумілого доступу до бюджету громади через процес «Бюджету участі».

МЧ. Чому більшість чоловіків сміються з жіночого спорту, але при цьому більшість тренерів, чоловіки. Що таке жіноча команда? І що таке для жінки перемога?

ЛП.  Не знаю я “більшості чоловіків”, але визнаю, що стосунки в жіночих колективах складні та емоційні. Хоча часто емоцій додає саме чоловіча частина нашої команди.  Не всі готові говорити та вирішувати внутрішні конфлікти, стосунки між спеціалістами одного віку часто конкурентні, об’єм роботи та рівень відповідальності кожного неможливо виміряти та адекватно оцінити. Професіоналізм не залежить від статі, комфорт в спілкуванні – від віку, а результативність – від досвіду на державній службі.

Буду говорити про перемоги для мене, бо знову ж не знаю думки “більшості жінок”.  Для мене основна перемога над собою – перестати боятися і вилізти на дах будинку, залишитися сам на сам із собою, читати більше ніж типових 5 книжок в рік, знаходити час для себе, знаходити емоції для дітей, перестати боятися конфліктів, перестати боятися…

І знову ж перемога – це більше про результат. Довго працюєш + розумієш, що робиш + знаєш, що хочеш = ПЕРЕМОГА.

МЧ. В квантовій фізиці вчені б’ються 100 років про часи, гравітацію і т.д. Для Вас час – це натхнення, чи прокляття?

ЛП.  Це просто одна із змінних, які треба враховувати. При нормальному рівні планування можна все встигати і вночі перед сесією не робити шаблон протоколу поіменного голосування, щоб ранком із чистим серцем піти на святковий ранок до сина. Це реально, але поки не зі мною.

МЧ. Чому люди об’єднуються. У сім’ї, громади, в держави? Це природна необхідність чи економічна, соціальна та культурна доцільність?

ЛП.  Мотивація скрізь одна. Сам ти не зможеш перемогти світ, а з підтримкою, порадою та креативною ідеєю членів команди – зможеш. Одна людина не може знати всього, а разом спрацьовує колективна мудрість, вчишся на чужих помилках, використовуєш найкращий досвід. І не варто забувати про любов! Впевнена, що між Музиківкою і Східним не лише сухий розрахунок, а й емоційний та історичний зв’язок.

МЧ. Дякую за розмову.

ЛП. Навзаєм.  Це було дивно, але цікаво. 

Інтерв’ю провів Михайло Чепура, спеціаліст зі зв’язків з громадськістю та публічної інформації Музиківської сільської ради.

Джерело: Музиківська ОТГ