Містична Чорнабаївка
Наша культурна спадщина – унікальна. Перегортаючи сторінки минулого, ми щоразу переконуємося у своїй автентичності. Історія України оповита сотнями легенд, зокрема, і про Білозерщину.
Легендарна містична Чорнобаївка увібрала не лише силу харизми козака Чорнобая, але й силу великого кохання. Це місце насичене енергією жіночої любові та віри у своїх лицарів. Про це розповідає давня легенда.
У східних степах Чорнобая добре знали і боялися татарські мурзи і турецькі паші. За одне літо козаки збудували три кам’яні фортеці і назвали їх Чорнобаївська, Гусаківська та Степанівська – на честь Чорнобая та його найближчих соратників – попа Гусака і сотника Степана
Якось наддніпровська сторожа принесла звістку: біля Дніпра зупинилася велика зграя бусурманів, які мають 100 возів награбованого скарба і багато полонених українських дівчат.
– Панове козаки! Цієї ночі ми повинні розбити ворога так, щоб жодна дівчина не постраждала, – наказав Чорнобай. – Табір нелюдів обложений возами, всі дівчата присилені мотузками від своєї шиї до зв’язаних рук задньої подружки. Єдиним ланцюгом вони розташовані в північній частині табору. Хай святий отець Гусак зі своїми хлопцями знищить сторожу і виведе полонянок у бік нашої річки. Я зі своїми соколами відріжу полонянок від табору і ударом з півночі пожену уцілілих бусурман на південь, де сотник Степан зробить засідку і добиватиме бусурманів, які тікатимуть.
– Пане отамане, – обізвався один молоденький козак,- нам буде важкувато: турків і татарви багато, а нас всього 150
– А хіба ти ще не знаєш, що в бою справжній козак може знищити 20 бусурманів, а їх не більше тисячі, – впевнено відповів Чорнобай.
– Але ж це вдень, а не в темряві, – зауважив молодик.
– Не журися, козаче! – з усмішкою сказав отаман. – Якщо зорі в небі згаснуть, красень місяць зайде, в таку нічку темнесеньку козак турка знайде!
Так і сталося. Вже при перших променях сонця українські красуні були звільнені.
– Любі троянди роду нашого, найцінніший скарбе України, – промовив їм отець Гусак, – візьміть свої вірьовчані кайдани і киньте у воду при переході нашою вільною річкою. Хай вони пливуть разом з кров’ю і трупами ворогів наших Дніпром і Чорним морем та людським горем. Тепер річку нашу ми назвемо Вірьовчиною
А козакам Гусак наказав зробити для красунь живий місток через річку. Воїни пострибали в річку по самі пояси, стали в три ряди, нахилили свої спини і зробили живий місток для врятованих красунь. Дівчата легенько ступали по їхніх спинах, а піп Гусак радісно приповідав:
– Ступайте сміливо з ранньою росою, ясним сонечком і дівочою красою на правий берег вільної козацької землі! Хай Господь Бог благословить усім нам щасливу долю, а рідній Україні – мир і волю! Амінь!
Юні красуні поскидали вірьовки на середину річки, а на правому березі швидкоруч нарвали польових квітів і уквітчали ними рятівників.
Потому усі зібралися на площі біля великого каменя.
– Любі наші сестри! – промовив суворий Чорнобай зі сльозами на очах – Ви краса і надія матінки-землі нашої. У нас є достатньо коней, возів, продуктів і добра всілякого, щоб під охороною бравих козаків розвести вас по рідних краях і домівках, де вас чекають рідні люди. Вони страшно горюють за вами. А козацькі закони не дозволяють жінкам перебувати на Січі. Вам треба кохатися, діток народжувати і виховувати буйних козаків нам на зміну.
Козаки чекали вибуху дівочих радощів, але дівчата заплакали. Тоді найсміливіша красуня впала на коліна перед Чорнобаєм і крізь сльози промовила:
– Я Соломія Ясеницька, з далекої Галичини нас тут є 14 дівчат. Ми бачили, як бусурмани повбивали наших рідних і повкидали в палаючі рідні хати. Про такі ж страхіття розповідають наші подружки з Волині, Поділля, Київщини, Слобожанщини та інших країв. Ми всі стали круглими сиротами. Ви ж нас врятували від проклятих султанських і ханських гаремів, а тепер хочете нас прогнати. Отамане, не проганяйте! Змилуйтеся над нами!
У той момент Чорнобай хотів крадькома витерти сльозу, але вона впала на камінь. І Соломії здалося, що камінь хитнувся.
– Славні лицарі України! – вигукнув він. – Козацьке серце не камінне. Вирішуйте, як нам бути!
І козаки усі разом крикнули:
– Слава отаманові!
Сльози горя були витіснені сльозами радощів, а піп Гусак віддав хрест і кадило Соломії, а сам врізав такого гопака навколо каменя, що аж іскри пішли.
Дівчата залишились. Вони днями із захопленням дивилися на козацькі бойові вправи, як Чорнобай перестрибував найвищого коня і зі свистом шаблі 2-3 рази повертався навколо себе в повітрі. Як сотник Степан і піп Гусак вибивали з рук шаблі шістьом молоденьким козакам. Як вояки тренували рукопашні бої і бойові вправи на конях. Дивлячись, дівчата закохувались у лицарську звитягу та сталевий дух своїх визволителів.
Під вечір Івана Купала дівчата вручили всім своїм спасителям сорочки-вишиванки різних візерунків барвистої України і запросили на свято. Цілу ніч вздовж Вірьовчини палали багаття, лунали пісні, не припинялися танці
На світанку дівчата кидали свої віночки у ріку, а хлопці стрибали у воду і ловили вінок дівчини свого серця. Як тільки блиснули перші промінці сонця, Гусак вигукнув:
– У кого нема родини на Вкраїні милій і він вперше закохався цієї Божої ночі, то нехай біжить зі мною в церкву!
Першими до святого престолу підійшли Чорнобай із Соломією, яка єдина бачила, як гаряча сльоза отамана впала на камінь.
Аж до Покрови Святої Богородиці священик вінчав щасливі пари і щиро бажав усім такого солодкого і запашного життя, як мед із степових квітів. Сам козацький і божий слуга звів свою долю з прекрасною козачкою Євою, яка народилася і виросла на співучій Буковині. Вона й ощасливила Гусака аж п’ятьма синами. І тому рід Гусаків у цих краях поширений і до наших днів.
А Соломія Чорнобаєві народила три доньки надзвичайної краси, яким судилося мати багато і синочків, і донечок.
Відтоді це місце випромінює не тільки козацьку силу, але й силу кохання українських амазонок, вірних соратниць своїх могутніх лицарів.
Вірити у легенди чи ні, справа кожного. Але ці історії дійсно надихають…
Матеріал підготовлено на основі легенди авторства Йосафата Гарматюка, історика с.Чорнобаївка Білозерського району.
