«Мої першокласники кажуть: ми теж хочемо наближати перемогу!» — Наталія Бєлозьорова

Наталія В’ячеславівна Бєлозьорова працює у Микільському ліцеї вже 32 роки. Вона й сама випускниця цього навчального закладу, тому знає тут кожен куточок і вважає свою школу місцем особливої сили.

У свій час, після закінчення Бериславського педагогічного училища, молода учителька повернулася до рідної школи й взяла свій перший клас. Скільки років минуло відтоді, скільки маленьких допитливих учнів випустила з початкової школи, але й гадки не мала, що 24 лютого 2022 року змінить усе її професійне та особисте життя.

Ворог зайшов у Микільське одразу, в перший день повномасштабної війни. Мешканці села почали вивозити дітей, і більшість з 25 учнів її другого класу опинилися у різних куточках України та світу. Згодом поступово виїжджали й колеги. Тим часом директорка ліцею зібрала учителів і прямо озвучила своє рішення: усім колективом наказала йти працювати у російську школу.

«Ну як я могла перейти на їхній бік? Що я повинна була говорити своїм дітям: вчора була Україна, а сьогодні немає? Ні! Україна була і буде завжди! – хвилюючись, каже учителька.

Фото Наталії Бєлозьорової

За словами Наталії В’ячеславівни, до повномасштабної війни у Микільській школі навчалося 315 учнів і працювало 25 учителів.

«Нас було десять…Тих, які не пішли на співпрацю з росіянами. Частина моїх колег одразу виїхали з села, ще троє залишилося у Дар’ївці, а я одна – в окупованому Микільському, бо не змогла покинути хвору маму, котра пережила чотири інсульти», – розповідає далі Наталія.

Те, що їй довелося пережити в окупації, в одній історії не описати: перевірки під дулом автомата, переслідування, примус піти на співпрацю. Втім, ще до травня 2022 року відчайдушна вчителька таємно викладала уроки для діток, які залишилися у селі. А потім росіяни пригрозили розправою. Та Наталія боялася не за себе. Єдиний син Олександр уже тоді служив у ЗСУ.

«Ми з чоловіком ховалися від переслідування, не виходили з дому. Хороші сусіди приносили нам хліб та інші продукти… Та якось Сергій зайшов до хати в сльозах. Це було 12 листопада 2022 року. Він гукав мені: «Наташо, перемога! Наші в селі!» І ми вперше від початку війни вигнали з гаража свою машину і поїхали зустрічати ЗСУ. Усім селом варили хлопцям їсти, частували нехитрими домашніми смаколиками і раділи, мов малі діти.  А головне – так вільно дихали, так твердо стояли на своїй землі! Це неможливо забути» – пригадує учителька день звільнення.

Після деокупації Наталія Бєлозьорова почала дистанційно працювати у Токарівському ліцеї, куди зібрали усіх учнів Дар’ївської громади.

Фото Наталії Бєлозьорової

А з лютого 2023-го Микільську школу знову відкрили. Щоправда, в онлайн-форматі. Через ворожі обстріли Наталії В’ячеславівні теж довелося виїхати з села. Вона з чоловіком вирушила ближче до сина, на Харківщину.

Фото Наталії Бєлозьорової

«Росіяни постійно накривали село артилерією. Я не могла вийти на зв’язок і проводити уроки. Поховала маму, захворів чоловік, згодом йому зробили складну операцію в інституті серця в Харкові, і ми тут поки що залишилися. Допомагаю захисникам, готую для них їжу і, звичайно, проводжу онлайн-заняття. Тепер маю перший клас. Троє моїх учнів залишаються у межах Дар’ївської громади, інші – на території України, а є й за кордоном – у Румунії, Польщі, Німеччині. Та батьки хочуть, аби діти навчалися у нашій школі. Тому купують підручники, прописи, роблять усе, аби організувати їм навчання. Радію, коли бачу милі оченята моїх учнів. Вони ж найкращі!» – розповідає про своє вчителювання Наталія.

Влітку 2024 року кандидатуру учительки початкових класів Наталії Бєлозьорової серед інших працівників закладів дошкільної, загальної середньої, професійної та позашкільної освіти висунули на відзначення Премією Верховної Ради України.

За результатами онлайн-голосування, яке проходило з 1 по 30 липня 2024 року на офіційному вебсайті Херсонської обласної ради, Наталія Бєлозьорова здобула перше місце (59,86%), на другому – Наталя Борисова (39,99%). Всього в онлайн-голосуванні взяло участь 45619 респондентів.

Фото Наталії Бєлозьорової

Та Наталя В’ячеславівна вважає: головна її нагорода – учні.

Фото Наталії Бєлозьорової

«Вони маленькі, а вже такі патріоти! Щоб спонукати їх до навчання, якось сказала: «Діти, ми теж наближаємо перемогу! Воїни – на фронті, а ми – навчаючись, створюючи майбутнє України. Знаєте, вони так пройнялися цими словами, що тепер, коли тривога, не хочуть іти в укриття. Кажуть, ми не можемо пропустити урок, бо не наблизимо перемогу!» – з любов’ю розповідає про своїх щирих учнів освітянка.

Із сумом пригадує Наталія тих своїх вихованців, яких батьки, зрадивши Україну, вивезли на лівий берег.

«Один хлопчик довго писав мені на вайбер: «В’ячеславівна, відгукнись!» Просився на урок у свій клас! Серце розривається, бо розумію – дитина не винна, але нічого не можу з тим зробити», – ділиться хвилюваннями жінка.

Фото Наталії Бєлозьорової

Та попри пережите, вона вірить, що обов’язково разом з дітьми переступить поріг рідного Микільського ліцею, зачинене приміщення якого осиротіло без шкільної родини.

«Коли я думаю про перемогу, завжди згадую день визволення села. То був такий темний час лихоліття, та раптом ми дізналися, що росіян більше немає на нашій землі. Я вірю, що таку звістку скоро отримає кожен українець! А зараз ми мусимо вижити та дочекатися. Заради наших дітей – тих, хто стоїть на фронті й моїх маленьких зайченят, які дають силу вірити у завтра!» – переконана Наталія В’ячеславівна.

Ірина Квітка