Чи є надія на відновлення підтопленого житла на Херсонщині?
6 червня 2023 року окупанти підірвали греблю Каховської ГЕС. Внаслідок катастрофи під водою опинилися сотні приватних будинків. Тисячі людей залишилися без даху над головою.
У людей із Херсонщини, оселі яких затопило, різні історії та проблеми. Але усі вони з присмаком болю від пережитого, гіркоти втрати власної домівки та віри у те, що обов’язково дочекаються перемоги, бо зберегли головне – життя.
У зоні підтоплення разом із Херсоном опинилося близько 16 населених пунктів у трьох громадах Правобережжя. Півтисячі домогосподарств тут були зруйновані або пошкоджені великою дніпровською водою. Максимальний рівень підтоплення у Білозерській громаді сягнув 4,6 метра.
Під водою опинились будинки, городи, поля. Чимало людей покинули зруйновані оселі, де просто обвалилися стелі, змило внутрішні частини стін, а з тим і меблі, техніку, речі… А сельчани, які залишилися у підтоплених населених пунктах і почали розбирати завали, одразу зіткнулися з подвійним випробовуванням – лавиною води та ворожими обстрілами з лівого берега.
Минуло більше року від катастрофи на Каховській ГЕС — воєнного злочину росії, який світ назвав актом екоциду. Що змінилося відтоді у житті людей, які постраждали через підтоплення, де та у яких умовах вони мешкають зараз, і чи вдалося вирішити проблеми з відновленням домівок, – читайте у нашому мвтеріалі.
Ворог змушує людей поставити відбудову на паузу
За словами заступника начальника Білозерської СВА Олексія Журавленка, головною проблемою відбудови житла наразі залишаються постійні ворожі обстріли. Громада знаходиться у зоні бойових дій, а це унеможливлює обстеження експертів, і, власне, роботу ремонтних бригад.
З місцевого бюджету допомогу у розмірі до 15 тис. грн. отримали 72 родини, чиї оселі були пошкоджені внаслідок підтоплення.
Також потерпілим надали 78 комплектів побутової техніки, куди увійшли холодильник, газова плита, пральна машина. Все це Білозерська СВА закупила за рахунок субвенцій з інших громад України, допомоги від Херсонської ОВА та донорських коштів.
Державну матеріальну допомогу на підтоплені присадибні ділянки отримали 60 власників домогосподарств громади. Для тимчасового проживання мешканців, будинки яких були зруйновані або зазнали значних пошкоджень, надали 20 мобільних будинків. Для кожного привезли генератор і набір посуду.
За зверненням потерпілих у громаді видавалися ремонтні комплекти: плити ОСБ, планки, дошки, тенти, плівка, шифер, пічки-буржуйки, теплий одяг тощо.
Віктор Михайлович і Наталія Володимирівна Соколани проживають у Білозерці по вулиці Приозерна. Їх будинок знаходиться у низовині, то ж після підриву дамби його затопило більше як на три метри.
Наталія Володимирівна пригадує: у ті дні їй здавалося, що все їхнє життя у власній оселі пішло під воду.
«Залишилося лише чотири стінки і дах, але ми від початку окупації нікуди не збиралися виїжджати. Донька з онукою поїхали з дому ще у 2022 році, в окупацію. А ми з дружиною ще тоді вирішили: що на віку судилося – те з нами і буде! – починає розмову Віктор Соколан.
Пригадуючи події червня 2023-го, білозерчанин емоційно каже про те, що попри відчай та біду люди згуртувалися і як могли допомагали один одному.
«Честь і хвала нашим сусідам, нашим знайомим! Уявіть собі: потоки води, руйнація та ще й плюс прильоти! Але, повірте, ніхто тут не заламував руки і не рвав на собі волосся! Навпаки – усі разом вигрібали з хат знищене водою майно, допомагали один одному, підтримували, надавали прихисток, ділилися їжею!», – говорить чоловік.
Кілька місяців подружжя жило у знайомих, а у вересні вже повернулися до свого будинку.
Спочатку за допомогою односельців та волонтерів із Харкова прибрали сміття. Згодом благодійники з Одеси надали кошти на будматеріали, і Віктор Михайлович разом з дружиною самотужки просушили та пошпаклювали стіни.
«А далі поклали на підлогу дерев’яні піддони, матраци і так зажили. Правда, спокій нам лише снився! У лютому прилетіло біля хати – повністю знесло ворота і огорожу, а в будинку, який лише встигли трохи привести до ладу, повибивало вікна та двері. Ну що ж тут поробиш! Позабивали вікна фанерою, полатали дірки, але ж дах над головою є! Ви бачили, як наших хлопців у окопах зимою снігом засипає? Ось кому важко! А ми, виходить, щасливі люди!” – емоційно каже Віктор.
Доповнюючи слова чоловіка, Наталія Володимирівна дякує усім, хто допомагає і цікавиться, як вони виживають після підтоплення. Сім’я подала документи на відшкодування за руйнацію дому, але розуміє, – допомоги від держави зараз чекати нічого, бо Білозерка знаходиться у зоні активних бойових дій. Селищна рада допомагає чим може – і будматеріалами, і грошима, але на більше потрібно розраховувати після перемоги.
Віктор Михайлович розповідає, що задоволений роботою електриків та працівників газової служби. Каже, після кожного «прильоту», наражаючи на небезпеку власне життя, спеціалісти оперативно лагодять пошкодження.
В оселі Соколанів вже працює газовий котел, є світло і вода. Волонтери поставили їм маленький модульний будиночок, привезли ліжка, від дружніх громад надали техніку. А біля дому розквітли троянди і відродився виноград.
«Тут у кожного своя доля: хтось вже відновив дім повністю, хтось не поспішає. Але усі ми чекаємо Перемоги! Тоді білозерці повернуться додому і кожне подвір’я заквітує! – каже Віктор Михайлович.
Внаслідок руйнації греблі разом з ремонтом, технікою та усіма речами опинився у воді будинок сусідки Соколанів Ольги Осінньої.
Після загибелі чоловіка у Бузковому парку сім’я виїхала з Білозерки. Побачивши відео після підтоплення власної оселі жінка впала у відчай. Прийти до тями допомогли хвилювання та турбота про хворого свекра, який після смерті сина пережив інсульт, та попри вмовляння Ольги, залишився у Білозерці.
«Наш дім пустує, за ним приглядає тато чоловіка. Стіни уже висохли, але дах почав протікати внаслідок «прильотів». За допомогою волонтерів та небайдужих людей свекрові вдалося очистити хату від сміття, відновити опалення. Але з ремонтними роботами ми все ще не поспішаємо. Знайомі допомогли нам з житлом у селі на Вінниччині, синочки тут пішли до школи, хоча вони, як і я, дуже хочуть додому», – розповідає Ольга.
Жінка каже, що свекор Леонід Петрович подав документи на відшкодування для відновлення дому. Але яким чином!
«У день, коли він прийшов до селищної ради, щоб оформити документи, почався обстріл. Свекор і його дружина отримали важкі осколкові поранення. Скільки йому всього довелося пережити! Смерть сина, підтоплення, інсульт, обстріл, поранення. А після цього знову був інфаркт та операція – стентування в інституті серця! Але попри все батько намагається прибрати на подвір’ї біля нашого будинку, яке вже почало заростати бур’яном. Після загибелі чоловіка свекор посадив сад у пам’ять про сина. Молоді деревця засохли після тривалого перебування у воді. Тепер прошу свекра берегти здоров’я і триматися, бо треба садити новий!» – схвильовано ділиться думками Ольга.
За її словами, волонтери привезли техніку, ліжка, все це чекає на повернення сім’ї у хаті Леоніда Петровича. Щоправда, і поряд його будинку був «приліт». У результаті – холодильник, який надала громада, пошкодило уламками ворожих снарядів.
«Зараз відчинені всі двері світу. Але найкраще – вдома!» – каже переселенка.
«Як би там не було, а прикипіли ми до цієї землі, вона нам рідна!»
У Дар’ївській громаді внаслідок підриву окупантами Каховської дамби були підтоплені 252 об’єкти.
“Більше сотні мешканців громади подали заявки на виплату компенсації. 65 жителям, у яких були поточні пошкодження, допомогли волонтери. У стадії оформлення знаходяться документи 45 сельчан», – розповідає інспектор з юридичних питань Дар’ївської сільради Світлана Зуєнко.
Постраждалим від підтоплення у громаді надали гуманітарну допомогу у вигляді меблів, побутової техніки, матраців та ковдр.
Та проблеми залишаються. І найбільше питань, за словами юристки, виникає через відсутність документів на право власності. Йдеться і про самовільне будівництво, і про прийняття спадщини.
«Наразі люди, які постраждали від підтоплення, можуть отримати від держави житловий сертифікат або кошти на відновлення пошкодженої оселі чи побудови нової. Більше як 20 жителів уже одержали житлові сертифікати за знищене майно (загальна вартість – 25 млн. грн), троє з них навіть придбали нерухомість у Кривому Розі, Києві та Чорноморську. Один житель Дар’ївки подав документи на відбудову» – розповідає Світлана Зуєнко.
У Дар’ївській громаді завершують шостий житловий об’єкт в рамках державної програми «єВідновлення»: це кошти, надані на усунення часткових пошкоджень. Загалом громадянам, які зробили частковий ремонт, а це більше як 200 мешканців громади, виплатили 20513585,62 грн.
До самого даху затопило будинок багатодітної сім’ї Єфімчуків із села Федорівка Дар’ївської громади.
Коли ворог підірвав дамбу і вода з Інгульця почала підступати все ближче і ближче, Ольга Єфімчук разом з чоловіком та дітьми взялися наполегливо рятували від води господарство – вантажили на КАМАЗ корову, свиней та іншу живність. Натомість речі не врятували! Так і вибігли з хати з маленькими торбинками. А господарство перевезли на ферму у село, бо потрібно було думати, як виживати самим.
Вода відійшла на шостий день. Великий будинок родини біля річки склався мов іграшковий: дах упав, а задня стіна посунулася.
Поліція склала акт обстеження зруйнованої оселі та майна, і на якийсь час родина виїхала у Київ, де мешкає старша донька Надія – професійна спортсменка з важкої атлетики.
«Благо, у нас були всі документи для отримання житлового сертифікату на знищене майно. Сертифікат прийшов через місяць, і за виділені кошти ми змогли придбати двокімнатну квартиру у Чорноморську!», – розповідає Ольга Олексіївна.
Щоправда, звикає до нового життя господиня важко. Чимало проблем з придбання меблів, техніки, інших речей ще залишаються не вирішеними, що вже й казати про моральний дух та хвилювання.
«Добре, що чоловік працює на фермі, старша донька підтримує! А ми з молодшими донечками і сином якось починаємо життя. І знаєте, нам дуже хочеться додому. У Федорівку, де вже нічого немає…», – зізнається жінка.
Досі залишається у Федорівці сім’я рідної сестри Ольги Єфімчук – Олени Черкесової, будинок якої затопило повністю. Спочатку родина перебралася на дві вулиці вище – у житло, звідки виїхали односельці. Потім разом з сином-інвалідом мешкали у модульному будиночку, а коли настала зима і вдарив мороз, прийшли квартирувати до старшого сина з невісткою.
Без даху над головою, з чотирма маленькими дітками залишилася й донька Олени Ірина, будинок якої теж пішов під воду. То ж фактично дві родини тепер потребують нового житла.
Ситуація ускладнилася тим, що Олена мала документи лише на частину затопленого будинку. У іншій колись мешкала старенька сусідка, яка виїхала до Росії і там померла.
Олені Олексіївні довелося у суді відстоювати своє право власності на зруйноване помешкання. Справа тягнулася дев’ять місяців, і лише днями вона врешті отримала житловий сертифікат. За цей час, за словами жінки, було усе – і сльози, і розпач. Тепер пережите дається в знаки: чоловік Олени Микола уже вдруге зліг до лікарні з інфарктом!
«Як же так? Окупацію пережили, так ще й без дому лишилися…» – емоційно каже жінка.
Вона пригадує, як під час потопу рятувала тварин – собак, качок, курей:
«Виношу квочку, а під нею яйця лупляться – курчатка народжуються! Ну не залишати ж їх у воді! Так і носимо за собою те господарство! Усі живі, і це головне!»
Із перших днів війни сім’я Черкесових допомагала мешканцям села – і Олена, і донька возили мікроавтобусом гуманітарку з Херсона. Тепер допомога потрібна їм самим. Жінка дуже сподівається, що грошей, які виділить держава, вистачить, аби купити нове житло. Черкесові ще не знають, де врешті оселяться, але поки що з рідної Федорівки виїжджати не хочуть.
«Як би там не було, а прикипіли ми до цієї землі, вона нам рідна!» – каже Олена.
Ірина Квітка
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі “Вікно Відновлення”. Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win
