Олена Блазина: “Не уявляю, щоб я робила без своїх бабусь”
Майже сорок років у Музиківці проживає Олена Георгіївна Блазина. З 2018 року жінка працює у соціальній сфері – обслуговує самотніх та одиноко проживаючих мешканців громади. Усі її підопічні – літні жінки, більшість із яких мають серйозні вади у здоров’ї.
Щодня протягом робочого тижня жінка поспішає до своїх бабусь на велосипеді, везе їм безкоштовний хліб та замовлення з магазинів. А ще – заряд позитиву, який допомагає стареньким витримати важкі воєнні будні.
“Сьогодні я дбаю про дев’ятьох бабусь, троє з яких ще навіть городи садять, і це у свої 80-90 років”, – розповідає Олена Георгіївна, – Своїм підопічним я допомагаю практично у всьому – готую їжу, прибираю в хаті, роблю закрутки на зиму, мию, стрижу, одягаю, міряю тиск, сплачую за комунальні послуги”.
Жінка знайшла підхід до кожної зі своїх бабусь, які для неї стали майже рідними людьми. Саме тому робота для Олени Георгіївни – не просто виконання певних обов’язків у чітко визначений час, а невід’ємна частина життя.
“Хоч і дуже втомлююся фізично, все одно не уявляю, щоб я робила без своїх бабусь. Шкода мені їх дуже, адже хтось втратив своїх дітей, дехто став безпомічним через важку хворобу, когось пригнічує самотність. Я ж для них – зв’язок із зовнішнім світом. При кожній зустрічі розказую про останні новини на Херсонщині, намагаюся переконати, що все буде добре”, – розповідає соцробітниця.
Олена Георгіївна і сама має непросту долю, адже 22 роки тому втратила єдину доньку, яка на момент смерті була при надії. Подружжя дуже важко переживало трагедію, розраду знаходили у спілкуванні з племінниками.
Війна стала ще одним надважким випробуванням для родини, яке подружжя долає разом.
“На початку війни чоловік пропонував мені виїхати до рідних у Молдавію, але як я його можу покинути, 42 роки разом. Сьогодні обоє маємо проблеми зі здоров’ям, у мене сахарний діабет, в нього – астма. А ще я б ніколи не змогла полишити своїх бабць, вони ж, як малі діти, потребують постійного догляду”, – ділиться пані Олена.
В період окупації жінка продовжувала допомагати своїм підопічним, хоч іноді їй самій навіть з хати було страшно виходити. Російські військові, які заполонили Музиківку, тримали місцеве населення у постійній напрузі. Ворогів окупанти бачили навіть у літніх людях.
Звільнення Музиківки дозволило місцевим мешканцям знову відчути смак свободи та повернутися до звичного способу життя. Коли до села зайшли українські військові, Олена Георгіївна стала готувати їжу для наших захисників. Не раз вона чула від солдат захопливі відгуки про свої страви та слова щирої вдячності за материнське піклування.
Приносити користь людям. Саме у цьому бачить сенс свого життя ця енергійна та доброзичлива жінка.
Наталія Свирида
Публікація підготовлена в рамках проєкту “Відновлення надання соціальних послуг у звільнених громадах Херсонської області” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» і не обов’язково відображає погляди партнерів
