Олена Демишева: “Хочу жити тільки у рідному Посад-Покровському”
Незламне Посад-Покровське Чорнобаївської громади окупанти знищили майже повністю ще на початку війни. Проте, не зважаючи на тотальне руйнування, місцеві мешканці продовжують повертатися до села.
Без рідної землі не уявляє свого життя завідувачка місцевої книгозбірні Олена Демишева.
Про справжнє щастя, якого лишили окупанти
“Тільки зараз розумієш, що ти втратила, і що все твоє, здавалося б, просте життя-буття було надзвичайно щасливим. Я до 2022 року вже кілька років працювала у бібліотеці, мені це дуже подобалося: різні масові заходи, спілкування з читачами, пошуки та збір краєзнавчих матеріалів з історії Посад-Покровського… Здавалося, що ось вона, робота моєї мрії!
У моїх дітей усе було добре – робота, щасливе особисте життя. Щодо мене, то я вся була в ремонті: запланувала викласти плитку у дворі, реставрувати сарай, взагалі, зробити так, щоб жити в комфорті та більше займатися творчістю у вільний час. Майже все, що задумала – виконала”, – згадує про життя до війни пані Олена.
Жінка дуже пишалася своїми трояндами, які рясно квітли біля її оселі. Іноді навіть молодята зазирали до обійстя господині, аби сфотографуватися на фоні її дивовижних квітів.
“У нас два будинки поряд – мій і сім’ї мого сина. У кожного своє господарство, але все одно приємно, що найрідніші поруч. Донька Вікторія працювала у Херсоні, фахово робила різноманітні процедури з догляду за волоссям. Син Андрій – касир-оператор на місцевій АЗС, невістка – медична сестра в обласній лікарні. Жили з надією на краще”, – ділиться бібліотекарка.
Підступний ворог зруйнував долі мільйонів українських родин, позбавивши їх перспектив на найближче майбутнє. Багатьом херсонцям довелося відчути на собі справжнє пекло війни…
“16-го березня росіяни атакували Посад-Покровське з авіації. Ми бачили, як горить школа та будинок культури. Під час обстрілу ховалися із сином та невісткою у підвалі, а вже наступного дня вирішили виїжджати. Село майже вимерло, основна частина людей евакуювалася ще 15 березня.
Спочатку поїхали до Миколаєва, потім трохи пожили на Вінниччині. Згодом до нас приїхала моя донька з окупованого Херсона. Наприкінці травня наша велика родина знайшла новий прихисток неподалік Львова”, – згадує пані Олена.
Життя родини потроху почало налагоджуватися. Проте тільки-но ЗСУ звільнили від російських окупантів Посад-Покровське, Олена Демишева одразу взяла квиток додому.
Повернення додому
“15-го листопада 2022 року я приїхала у село. На місці синового будинку побачила гори каміння та купу мотлоху. Серце завмерло, коли наблизилася до власної хати… Дивлюся, наче все нормально, тільки вікна вибиті начебто”, – згадує жінка.
Але насправді удар по оселі Олени Демишевої прийшовся з іншого боку – від будинку залишився лише фасад. Унаслідок ворожого обстрілу були зруйновані оселя, сарай та гараж.
“Не знаю, напевно, на нервовому ґрунті, ми рилися в руїнах, які ще нещодавно були нашими оселями. Щось там знаходили, перевозили до знайомих на зберігання. “Пощастило”, що обстріл мого будинку стався буквально днів за десять до звільнення села, тобто щось можна було знайти неушкодженим. Здебільшого тому, що після атаки не розпочалася пожежа”, – ділиться пережитим Олена.
Остаточно жінка повернулася до Посад-Покровського 11 квітня 2023 року й одразу вийшла на роботу. Бібліотека була повністю зруйнована, адже знаходилася у приміщенні будинку культури. Але жінка намагалася щось врятувати, тому що була впевнена, що книгозбірня дуже потрібна селу.
Напередодні евакуації Олена Демишева сховала матеріали з історії Посад-Покровського, які збирала багато років. Бібліотекарка обгорнула їх та закопала на своєму городі, таким чином рукопис зберігся.
Після повернення до села пані Олена отримала модульний будиночок для проживання. Але ця споруда не підходить для південної України.
“Влітку у будиночку дуже спекотно, він пластиковий, нагрівається. Взимку – холодно, ніякий обігрівач не врятує від пронизливих херсонських вітрів. У такій же самій тимчасовій оселі жили і мій син з дружиною. У них, щоправда, збереглася частина кухні, ми провели туди світло та готували там їсти”, – розповідає мешканка Посад-Покровського.
Пізніше Олена допомагала обстежувати пошкоджені війною будинки односельців. А потім переїхала до Чорнобаївки, де працювала у місцевій бібліотеці, але не поривала зв’язків із рідним селом.
“Я активно вела сторінку бібліотеки у Фейсбуці, проводила онлайн-заходи, приєднувалася до культурних проєктів Чорнобаївської громади. Шукала благодійників, щоб поповнити знищений фонд моєї бібліотеки. Багато хто відгукувався. Так, Український PEN клуб збирав і привозив сучасну українську літературу, деякі видавництва приєдналися. Так що вже назбирала і дитячих, і дорослих книжок”, – тішиться бібліотекарка.
Від Pen Ukraine Посад-Покровська книгозбірня отримала 500 книжок. Зокрема, від видавничого дому “АДЕФ-Україна” та “Книгарні Є”. 130 книжок назбирали учні Броварського ліцею імені С. Олійника. Також сільській бібліотеці передали “Валізку з книжками” з чудовими дитячими виданнями, олівцями, фломастерами, крейдою, розмальовками, сенсорними іграшками від МЗС Німеччини та Goethe-Institut.
Активна бібліотекарка робила все можливе, щоб повернутися додому і надавати бібліотечні послуги саме землякам.
“Розумієте, все впиралося у те, що не було ні мені де жити, ні приміщення для книгозбірні. Посад-Покровське потрапило до державної програми відновлення, але цей процес затягнувся. Спочатку все відбувалося швидко, але потім призупинилося через брак фінансування”, – говорить жінка.
13 серпня стало відомо, що Кабінет Міністрів України ухвалив рішення про перезапуск відновлення зруйнованого війною Посад-Покровського та виділив фінансування. На це Кабмін спрямував майже 800 млн гривень.
Чому важливо відроджувати культурне життя на селі
9 вересня Олена Демишева повернулася у рідне село завдяки релігійній організації “Ісус Хліб Життя”. Благодійники почали надавати нові модульні будиночки для жителів Посад-Покровського.
“Він маленький, але дуже комфортний, дерев’яний, його можна опалювати. До будиночку нададуть ще деяку побутову техніку. Хочу зробити навіс, щоб зручно було заходити. Підключу електрику. Користуватися ним можна буде до тих пір, поки мені держава не відбудує дім. А, можливо, і залишать взагалі. У нас зараз багато хто стоїть у черзі на такі будиночки, бо такий варіант краще, ніж пластиковий”, – говорить жінка.
Ще у серпні 2023 року Олена Демишева уклала договір із Державною агенцією відновлення, за яким зруйнований війною будинок повинні відновити до кінця 2025 року.
“Але, чесно кажучи, ми ж подали документи не в першу хвилю, навіть ті будинки досі не відбудовані. Із березня 2024 року будівництво заморожене, частково виконані деякі роботи, але жити у цих оселях поки що неможливо, тож люди знову ж таки або виїжджають, або залишаються у модульних.
Ми просили, щоб, можливо, нам відбудували з сином хоча б один будинок на двох, щоб скоріше, але поки що таке рішення не прийняте, бо це не залежить від місцевої влади, все вирішується на державному рівні”, – ділиться власниця зруйнованого житла.
За словами пані Олени, у деяких будинках Посад-Покровського починали капітальний ремонт волонтери. Але потім донори перестали виділяти кошти через наближеність села до зони бойових дій, так що люди знову ж таки подали на державне відновлення.
“Проблем у нас тут вистачає. У частині села немає водопроводу. Воду привозять благодійники, у кого є свердловини – звідти качають. Світло у нас є. От у мене свердловина старенька – це п’ять–шість баклажок на день, хіба цього вистачить?
Проте люди повертаються додому, і з дітьми теж. Відкриваються магазини, кафе, село живе. У нас є такий район, який ми називаємо Бессарабією. Він менше постраждав від обстрілів, так там багато хто самостійно вже відбудувався, живуть, працюють. У них, до речі, працює водопровідна система”, – говорить жінка.
Наразі пані Олена залишається в Посад-Покровському разом із невісткою. Сина Андрія мобілізували до ЗСУ, донька Вікторія проживає у прихистку під Львовом, знайшла непогану роботу.
“Іноді жаліюся доньці, а вона каже: “Мамо, не роби з себе жертву. Ти – доросла жінка, свідомо зробила свій вибір – повернутися додому”. А й справді, ніхто мене не примушував, я щиро хочу жити тут, працювати у бібліотеці. Керівництво пішло назустріч, дають приміщення під книгозбірню – це теж модульний будиночок, його можна утеплити, книжок я вже назбирала. Хочеться, щоб при відбудові села не забули, що Посад-Покровському потрібен і будинок культури, і бібліотека. Бо це важливо для відродження української культури”, – підсумовує нашу розмову незламна Олена Демишева.
Олена Бджола
Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network
