Ольга Хмілевська: “Тепер я знаю – ми можемо усе!”
У перші дні повномасштабного вторгнення росіяни атакували село Таврійське Правдинського старостату, що розташоване на межі Миколаївської та Херсонської областей. Внаслідок ворожих обстрілів тут не залишилося жодного цілого будинку. Місцеві мешканці втікали від війни, покидаючи все нажите і викохане.
Тутешня мешканка Ольга Віталіївна Хмілевська разом із чоловіком виїхали з Таврійського чи не останніми.
“9 березня у село зайшли ЗСУ, а у ніч з 12 на 13 березня російські війська масовано обстріляли Таврійське. Після цього 40 відсотків населення відразу виїхало. А далі у нас летіло щодня – били з “градів”, танків, САУ, великокаліберних кулеметів. Спочатку це були удари в один і той самий час, і ми хоча б у коротких проміжках могли поратись по господарству¸ та потім почалися хаотичні обстріли. Ворог просто руйнував усе. 23 березня прилетіло у сусідній будинок, і ми зрозуміли, що потрібно вивозити сім’ю. Але наш автомобіль був на ремонті. Допоміг сусід, який їхав у Миколаїв. Із ним ми відправили нашу семирічну донечку Анастасію, сина Валентина, якому на той час було 18 і 70-річну маму. Самі залишалися у селі”, – пригадує Ольга.
Подружжя змогло вибратися з Таврійського, де тривали активні бойові дії, 20 квітня.
“Ми позакладали вікна мішками із зерном, спали на підлозі, але хіба це допомагало? 20 квітня вночі я нарахувала 40 прильотів… Уранці ми випустили свою худобу – 7 корів, 3 телят, 2 свиноматки з поросятками, 20 свиней, птицю – і вирушили до Миколаєва, а звідти – на Волинь, до Луцька”, – продовжує розповідь жінка.
Через місяць сім’я Хмілевських перебралася на Кіровоградщину, там вони прожили рік, батько з сином навіть знайшли роботу у фермерів.
“Я так хотіла додому, а коли побачила наше подвір’я, будинки, то просто жахнулася! Мамина хата була зруйнована. Наш будинок вцілів, але снаряд від САУ зайшов прямісінько під стіну і не розірвався! Від того у хаті потріскали крокви, побило жолоби, шифер, вирвало фронтон… Худобу годі було шукати – тварини давно розбрелися по замінованих полях…”, – згадує жінка.
Та очі бояться, а руки роблять. Син, чоловік, сват, брат Ольги разом взялися до роботи. Відновлювати зруйноване житло людям, які повернулися у рідне село, допомагали волонтери та благодійні фонди. За словами Ольги Хмілевської, лише завдяки фонду “Солідарність” у Таврійському відремонтували 85 будинків.
“До нас чи не першими приїхали віруючі волонтери з Черкас – привезли шифер, ліс, дошки, стропила, продуктові набори. Вони досі привозять нам допомогу – ми навіть отримали від них по 20 курчат на кожне господарство”, – із вдячністю говорить активістка.
Згодом у Таврійському відновили електроенергію, волонтери допомогли із генераторами, іншою технікою, щоб мешканці мали змогу качати воду зі сверловин.
Місцеві мов діти радіють такій цивілізації, а оптимісти Хмілевські знову розвели господарство – качок, курей, індокачок, свиней. Ольга згадує Таврійське до війни і вірить, що тут усе зможуть відновити.
“Ви знаєте, яким мальовничим, зеленим, красивим було наше село? Все у кращих традиціях українців: навіть старенькі пенсіонери корів тримали! А які були хати – одна краща іншої! Ми усі працювали, син вступив до Херсонської державної морської академії. Ворог визволив нас від усього! Зате тепер знаю: ми зможемо жити ще краще, ми взагалі все зуміємо! Тільки б вигнати швидше ворога з української землі!” – упевнено говорить Ольга Хмілевська.
Ірина Квітка
