Полювання на людей: як виживають мешканці Херсонщини під прицілом ворожих дронів
Повсякденність людей з правобережних громад Херсонщини перетворилася на сумнозвісну “російську рулетку”, коли шанси вижити під щільним ворожим вогнем та атаками дронів є досить примарними.
Проте херсонці не втрачають оптимізму та сили духу, як психологиня ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” Інна Корміленко. Жінка відверто розповіла про будні пересічного жителя громади.
Психологиня Інна Корміленко
“Полювання на людей. Є такий фільм, коли на кону ставка – гроші. І треба вижити 24 години. На Херсонщині своє “кіно”. Треба вижити! Без строків. Це поглиблює трагедію, бо немає орієнтиру, коли буде край”.
Інна Корміленко має на увазі щоденні масові атаки безпілотниками російської армії зі скиданням боєприпасів на цивільних на Херсонщині.
“Я про дрони. Цікава для когось гра, де за екраном чиїсь очі за пару десятків кілометрів спостерігають, як розгублена людина намагається сховатися під дерева (наївний).
Неважливо, що ти не у військовій формі та просто цивільний. Неважливо, що ти пішки чи на велосипеді. Взагалі супермішень, якщо ти на авто! Немає значення, що тобі 12 років чи 84.
Тим, хто там, далеко, керує джойстиком, все одно (читай – пох@у)”.
Психологиня зауважує, що російських солдатів, скоріш за все, розважає, коли жертва біжить і намагається “відірватися” від “дронової смерті”.
“Цікаво, що в голові у тих людей (операторів російських дронів – ред.? Більше мене цікавить душа, проте не впевнена, що вона у них є”.
За словами пані Інни, якщо ти херсонець, то звик до звуків обстрілів та чітко розумієш, що летить, де, скільки їх може бути і головне – як реагувати.
“Якщо дзижчить – тікай! Якщо є куди – пощастило. Це не сусідський хлопчик грає у гелікоптер з новомодною камерою, яка знімає сусіднє подвірʼя. Це – смертоносна загроза!
Дрони могли б доставляти їжу або ліки, боротися з браконʼєрами або робити геозйомку. Це інтелектуальне досягнення, маю сподівання, сконструювали для миру і рятування життів.”
У жителів Херсонщини, за словами Інни Корміленко, дуже малі шанси, якщо оператор дрона обрав тебе своєю ціллю.
“У більшості випадків ти не помреш одразу. Це було б надто легко. Ти будеш корчитися від поранень і болю, думаючи що це ВСЕ. А, можливо, твоя нога або рука будуть лежати поряд і нагадувати, що колись це ти і був!
Підступність в тому, що скиди боєприпасів з дронів калічать і призводять до страждань.
Підступність в тому, що їх, як ворон восени”.
На жаль, тих на Херсонщині, хто тікав від дронів, ховався, був поранений, надавав допомогу пораненим від них, тушив і тягнув уламки російського безпілотника на смітник – все більше і більше, каже психологиня
«Якщо ви бачите дрон і він вас знімає – викликайте поліцію», – каже інтернет. А я кажу – там не їздять поліцейські. Бо вони також смертні!
Дрони зробили свої правила гри у війні для херсонців. Щоразу на лінії вогню ти маєш бути пильним і дослухатися до нових звуків і загроз”.
Інна Корміленко зауважує, що Дніпровське, Велетенське, Кізомис під час війни з Росією стали селами-привидами, хоча колись були квітучими територіями зеленого туризму, баз відпочинку та золотих плавнів. Людей тут живе все менше, але вони з останніх сил тримаються за своє коріння і рідну домівку.
“Коли потрібно вийти з дому, вони дзвонять один одному, щоб запитати обстановку на небі. І швидко, через «зеленку» (читай, під кущами), біжать до мети. А переважно – з дому не виходять. Та і немає куди – все розтрощено, магазини не працюють, школи зруйновані, ФАПи закриті…”
Як пише пані Інна, багато хто з місцевих вже сам випікає хліб, щоб зайвий раз не ризикувати життям при поході в магазин. Але є все-таки відчайдухи, які “прориваються” в район і купують продукти й на односельців або привозять гуманітарні вантажі.
“А хтось десь в районі меньше ніж за 100 км, а у випадку цих сіл – навіть за 20-30 км, запускає “пташку смерті”. Можливо, навіть виходить на «полювання» у настрої! І тоді життя того, хто їде запиленою сільською дорогою, залежить від джойстика. Ні, скоріше від руки, яка його тримає”.
Цікаво, задається питанням психологиня, чи є розуміння у російських дроноводів, що за тим, на кого ти цілиш, стоїть життя і родина?
“Жорстокість – це хвороба душі! Як і байдужість! Тому, хто керує дронами, або запускає їх – все одно! Він/вона дивиться «повз/крізь людину. У цих людей давно вбиті почуття, бажання і прагнення. Духовно мертві зомбі забирають сенс життя у живих”.
Інна Корміленко впевнена, що немає у російського окупанта по той бік екрана глибинного відчуття болю та співчуття, бо він завдає смерть “дистанційно” і не завжди бачить результати своєї роботи, страждання цивільних, руйнування житла тощо.
Хоча оптимізму психологиня Інна Корміленко не втрачає, як справжня українка та жителька Херсонщини.
“Більшість із нас переживе і це. І сподіваюся, що доживемо до того, коли “Нова пошта” буде дронами доставляти замовлення. Проте набагато більше часу знадобиться, щоб херсонці від жаху перейшли до асоціацій, що дрони можуть приносити радість і задоволення. Світло в кінці тунелю – буде для всіх:)))”
