Про тих, хто несе “світло”

Паралельний світ… Один, два… Скільки їх? Де вони, нам відомо… Для тих, хто залишив домівки, зараз він за кордоном, у чужій країні. Є такі, що живуть у паралельному світі у своїй рідній державі. А ще – люди, що залишилися вдома, але у свідомості змінили ознаки минулого життя на відчуття виживання в пеклі… У кожного свій світ – реальний та ілюзорний.  На запитання «Чому ви не виїхали у безпечне місце?» пролунала відповідь: «А хто тут буде людям допомагати?».

Друга зима у війні. Погода значно додає проблем у життя. Людей у селі залишилося мало, але вони не збираються покидати його. Кожен день – подарунок тим, хто прокинувся, кому вдалося поспати. Мирні ночі та дні тінню ходять у пам’яті виснажених війною людей.

«Ми вже звикли до всього. Артилерія – це ніщо у порівнянні з КАБами. Зараз не страшно, бо КАБів немає. А так – жити можна, – спокійно розпочав спілкування Олексій», – жвавий чоловік ні на хвилину не зупинявся під час розмови – паралельно займався прибиранням. Паралельно, у своєму новому, але  вже звичному світі…

Ця розповідь про людей, які реанімують електромережу у своєму та сусідніх селах Білозерської громади. Майже як і всі ті, хто заслуговує на статус героя, ці чоловіки, насамперед, попросили не називати їхніх імен. Звичайно, в рамках режиму тиші на територіях, де ведуться  постійні обстріли, ми розуміємо, що питання безпеки – у пріоритеті, але написати  про цих неймовірних людей – наш обов’язок. Сьогодні наша розповідь – про їхній світ, що паралельний до інших, але абсолютно протилежний…

«Пошкодження додаються щодня, адже обстріли тривають постійно. Нам доводиться відновлювати  і повертати електрику до осель мешканців наших сіл», – говорить Олексій.

За словами чоловіка, ремонтом  електромережі, яку постійно нівечать окупанти з лівого берега Дніпра, займаються багато людей, залежно від розміру і виду пошкоджень. Осередком бригади добровольців є п’ятеро чоловіків. Переважно місцеві. Зі спеціалістів-енергетиків у бригаді лише пан Микола, але кожен з членів команди у якійсь мірі дотичний до цієї професії. І чого не вміли раніше, навчилися вже у воєнний час.

Так як і в інших населених пунктах, такі бригади координують свою роботу з Херсонобленерго. Для цієї організації допомога добровільних бригад є значною, бо територія ураження ворожими обстрілами дуже велика і самостійно впоратися з відновленням електропостачання неможливо.

Матеріали для роботи добровольці знаходять в різних місцях:  розбирають старі лінії, що не використовуються, багато чого замовляють в інтернеті, також допомагають волонтери та обленерго. Крім того, місцеві мешканці збирають кошти на придбання необхідних матеріалів, які не вдається роздобути безкоштовно чи за символічну ціну.

Руйнація енергозабезпечення буває різного масштабу і вимагає від бригади ремонтників миттєвого реагування, навіть під обстрілами. Інколи електрикам доводиться бути неймовірно  винахідливими, коли не вистачає потрібних матеріалів.

Через відсутність деяких складових для ремонту, місцеві жителі декілька разів залишалися без світла на тривалий час – це бувало декілька тижнів і навіть трохи більше місяця. Але згодом знаходилося усе необхідне, щоб повернути людям світло.  Важко буває, коли пошкоджують високовольтну лінію у 10 кіловольт. Тоді працюють усі, хто ще має силу, бо доводиться натягувати дроти підручними способами. Техніку під обстрілами використовувати неможливо, та й знайти важко.

Основна робота фактично  дістається Миколі, який монтує лінію зверху на опорі. Сміливість цього чоловіка вражає, бо коли працівники внизу можуть сховатися від раптового обстрілу, йому на це часу зовсім не лишається. Так, обійнявши стовп, чекає на припинення вогню.

Микола – із сусіднього села, але зараз проживає у Велетенському, в будинку одного із синів. Діти виїхали, тож чоловік свідомо залишився один на один із війною. Раніше він працював електриком. Але протягом життя змінював трудову діяльність з різних причин. Війна змусила згадати свої навички. Всю окупацію чоловік був удома. Разом із односельцями пережив не одну перевірку ворожих груп. З кожним таким візитом ненависть до окупантів лише міцнішала, а разом з тим росла сила непокірності та віри у Перемогу.

В період посилення ворожих обстрілів Велетенського члени добровольчої бригади електриків допомагали людям, бо в селі залишилися майже самі пенсіонери. Війна згуртувала багатьох, хто по-справжньому любить свою Батьківщину. Неодноразово доводилося займатися волонтерством. Навіть професію будівельників освоїли – після обстрілів відновлювали зруйновані будинки.

«Ворожі обстріли пошкоджують  дуже багато опор та ліній електропередачі. Матеріалів для роботи немає в потрібній кількості. Але люди на нас розраховують, бо їм якось потрібно бути зі світлом. Доводиться працювати під час загрози обстрілів», – говорить місцевий активіст Олексій.

Родина чоловіка знаходиться у Прибалтиці. Довелося виїхати через потужні обстріли. Олексій вирішив залишитися вдома, хоча мав змогу виїхати на підконтрольну територію під час окупації.

«Мені було два роки, коли це село стало моїм рідним, тут я живу і їхати звідси не збираюсь. Це наша земля, це наші люди, яким хтось повинен допомагати», – ділиться чоловік.

Місцевий електрик-доброволець Андрій зі своєю дружиною також не збираються виїжджати. Навпаки, відразу після визволення села, він повернувся з Європи, де був на заробітках. На питання, чому не залишився там та не забрав до себе родину, відповів, що не зміг, бо тут залишилися люди, з якими він виріс і все, що було рідне й дороге для нього. Разом із товаришами працює на відновленні пошкоджених електричних ліній.

Дякуючи волонтерам, місцеві мешканці мають продукти харчування, основні медикаменти, засоби гігієни. Ще до війни у кожному дворі були свої свердловини, тож вода є і зараз, головне, щоб була електрика для роботи глибинних насосів. Коли не вдається швидко відновити електропостачання і запаси води закінчуються, люди користуються  генераторами.

Важко зрозуміти відмову від виїзду з місця, де кожна хвилина може стати останньою. Але, можливо, саме завдяки цим людям збережуться наші села і міста, які прагне зруйнувати ворожа орда, знищивши український народ, як націю. Тут немає місця осуду! Навпаки, слід поважати вибір і захоплюватися незламністю і стійкістю наших земляків, людей із паспортом громадянина України!  Ми маємо жити у мирній країні! Зробити це нелегко, зважаючи на північного сусіда. Але українці ніколи не поступляться  своєю свободою, в обмін на приниження і переродження козацької крові.

Ми обов’язково будемо жити щасливо, у світі, де немає війни, де сміються діти, де люди сповнені щирості і доброти!

Олена Бутковська