Роман Білінський – в його роках велика сила!
17 січня, відзначив своє 80-ліття вчитель від Бога, людина, без якої неможливо уявити біографію Станіславської загальноосвітньої школи, яка навчала учнівські покоління шанувати рідну історію, зберігати памۥять про рідне село – Роман Володимирович БІЛІНСЬКИЙ. В цій людині, яка поклала на вівтар народного просвітництва понад півстоліття свого життя, органічно поєдналися висока професійна майстерність, ерудиція, добре серце, почуття громадянської відповідальності, інтелігентність.
Народився Роман Володимирович 17 січня 1940 року в родині вчителів на Тернопільщині. Відданість педагогічній справі передалася йому від батька Володимира Антоновича, вчителя із багаторічним стажем, директора школи, організатора народної освіти.
1963 року Р. В. Білінський закінчив історичний факультет Чернівецького державного університету. Працював вчителем історії та суспільствознавства Дніпрянської середньої школи Каховського району, директором Понятівської та Станіславської середніх шкіл, заступником директора з навчально-виховної роботи Станіславської середньої школи. Після виходу на пенсію у 2000 році продовжував працювати вчителем історії, правознавства та суспільствознавства. Вчитель вищої категорії. Нагороджений медаллю «За доблесну працю» та значком «Відмінник народної освіти УРСР». Завідував шкільним музеєм.
Роман Володимирович повністю поділяє думку багатьох сучасних істориків, що одним із найголовніших завдань школи було і залишається формування національної свідомості, що означає ясне відчуття приналежності людини до свого народу, своєї землі, рідного краю, мови та культури при глибокій повазі до мов та культур інших народів. Тож, своєю працею наполегливо формував інтереси молоді щодо освоєння національних цінностей – мови, культури, традицій. Водночас на своїх уроках суспільних дисциплін допомагав учням побачити і усвідомити сам процес становлення національної ідеї у ретроспективі, оцінити внесок тих, хто був біля її витоків, хто не шкодував життя задля національної, державної незалежності, суверенітету рідної Вітчизни.
Вчитель глибоко усвідомлює, що в сучасному навчальному процесі домінує співпраця, співтворчість, а не одностороння передача знань від вчителя до учня. Знання обох – це мов взаємоповۥязані системи, що перебувають у постійних змінах та розвитку.
Аби донести до дітей ці ідеї, перевтілити своїх вихованців із пасивних слухачів у співавторів уроку, Роман Володимирович ретельно плекав свій, перевірений часом, арсенал методів, прийомів та засобів навчальної діяльності. Це лекція, розповідь учителя, робота з підручником, мапою, документами, додатковою літературою, періодичними виданнями тощо. Активізують діяльність учнів під час уроку бесіди, дискусії, прес-конференції, рольові ігри та інше.
Незважаючи на свій великий досвід роботи, Р. В. Білінський шукав і впроваджувати нові нетрадиційні форми уроків, які є важливим елементом процесу розвитку методичної майстерності вчителя. Він пересвідчився, що формуванню інтелектуальної основи, на якій відбувається оволодіння знаннями, добре сприяє інтегральний підхід, що передбачає переплетіння та взаємовплив понять та засобів різних галузей знань. Під час викладання історії та правознавства педагог намагався реалізувати його, застосовуючи міжпредметні зв’язки (історія, географія, економіка, українська література, музика та ін.) та проводячи бінарні уроки (історія + географія; історія + українська література, музика, образотворче мистецтво, всесвітня література; правознавство + економіка та ін.). Вчитель практикував різні форми самостійного опрацювання матеріалу та систематизації його, скеровував учнів до розв’язання проблемних питань. Тож, нудьгувати на його уроках нікому не доводилось!
Важливим навчальним підрозділом школи з формування історичної памۥяті односельців, учителів та їх вихованців став музей школи – дітище Романа Володимировича, його колег та учнів. У цьому важливому духовному просторі із хвилюванням дотикаєшся до минувшини рідного краю не як до чогось віддаленого, розчиненого у мороці часу, а як до чуттєво-реального, близького та зрозумілого. Підсвідомо, починаєш відчувати себе невіддільною частинкою великої станіславської родини із її минулим, сьогоденням та майбутнім. В Станіславі і раніше існував музей (у Будинку культури), але він вже не відбивав нових реалій часу, і саме місцева школа почала нести варту памۥяті. Роману Володимировичу, патріоту села, фахівцеві-історику, було доручено очолити цю справу.
Фактично нині у навчальному закладі створені два, діалектично та змістовно повۥязаних музеї: музей села та музей школи.
Разом із однодумцями, вдалося відібрати, систематизувати, композиційно продумати та сфокусувати у музейних експозиціях головні віхи становлення рідного села, одного з найбільших та найкрасивіших на Херсонщині, представити особистостей, які формували трудове, ратне, мистецьке його обличчя, включити цю безцінну інформацію в учбовий процес і закарбувати для прийдешніх поколінь! Це й благодатна та багатовимірна історична минувшина, й буремні роки Другої світової війни, й часи відбудови та високих трудових злетів станіславців… Роман Володимирович мріє, щоб якомога більше односельців створили свої родоводи та вплели їх у багатющу канву історії рідного краю. Обнадіює те, що колеги та школярі активно включилися у цей процес.
Формуючи експозиції, стенди, колишньому завідувачу музею доводилося бути у різних іпостасях: збирача й систематика матеріалів, організатора пошукової роботи, безпосереднього виконавця експозицій… Чимало на цю справу покладено й особистого часу. Експозиції створювалися по мірі накопичення краєзнавчого матеріалу.
Дізнався, наприклад, Роман Володимирович, що в Інтернеті розміщений знімок Станіслава, зроблений із супутника, й запалився ідеєю створити центральний обۥєкт музейної експозиції – макет села. Було проведено копітку роботу з уточнення знімку з допомогою наземних мап, й, власне, виготовлення муляжу. Макет дуже ефектний: Станіславський мис, цей відкритий, гострий і крутий виступ материка у Дніпровсько-Бузький лиман, із висоти нагадує корабельний ніс. Не полишає відчуття, що наше село – мовби корабель, що вічно пливе у майбутнє, долаючи вітри, хвилі та віки…
Активну допомогу Роману Володимировичу у створенні музею надавали заступник директора школи Людмила Вікторівна Кобець (саме її перші пошукові кроки зі школярами, спільно з колегами Олексієм Івановичем Чорнобелем, Ларисою Федорівною Гончаровою, були передумовою краєзнавчої роботи у школі. Вчитель образотворчого мистецтва Інна Миколаївна Петренко ретельно допомагала Роману Володимировичу над формуванням макету села. Всілякі краєзнавчі починання, шкільні проекти знаходять системну підтримку від директора навчального закладу Діни Василівни Ференц. Із високою пізнавальністю та емоційністю проходять у музеї спільні заходи з колегами – з учителями української мови та літератури, зарубіжної літератури, іноземної мови, класними керівниками. При музеї діють дві групи школярів-екскурсоводів.
Вчитель історії Лариса Федорівна Гончарова не приховує своєї схвильованості:
– Роман Володимирович – це епоха у моєму житті. На його уроках ми, учні, із захопленням ловили кожне слово вчителя, захоплювалися його ерудицією, вишуканістю української мови, якою він доносив до нас свої знання, його тактом, інтелігентністю. Він запалив у мене любов до нашого, надзвичайно цікавого фаху. Тепер ми, його колишні учні, вже колеги, і, як і раніше рівняємось на нашого старшого товариша. Про авторитет Романа Володимировича у селі свідчить і те, що односельці обирали його сільським головою.
Нині, коли села наші мають багато економічних проблем, ослаблені людськими ресурсами, саме такі інтелектуальні особистості, як Р. В. Білінський, запалюють нас своїм моральним прикладом. Тож є надія, що держава, врешті-решт, викарабкається з економічної та духовної скрути та почне сходження до цивілізаційних вершин. Осередками ж народної сили та віри в майбутнє завжди були освітні заклади.
…Вдивляючись у контури рідного села, кожен із юних та дорослих станіславців бачить тут свої координати – малі, пов΄язані з «територією» своєї оселі. А заодно уявляє і свої великі координати – на мапі рідної Держави.
На цій оптимістичній ноті побажаймо нашому славному ювілярові здоров΄я, родинного затишку, благополуччя, наснаги у всіх справах! Будьмо!
На світлинах з домашнього архіву ювіляра (на їх основі школою підготовлено біографічний матеріал про Р. В. Білінського, що зберігається у шкільному музеї) та на світлинах автора (2011 рік) зафіксовані певні події та віхи життєпису Романа Володимировича Білінського.
