Щаслива сімка Оксани Стріли

Наталія Свирида 21 Лютого, 2024

Одна і та ж колискова вгамовувала і вкладала у ліжечка семеро чудових малят протягом довгого часу, з перервами у декілька років… Звична лагідна посмішка зустрічала їх на світанку… Цю колискову вони співатимуть своїм діткам і так само їх дуже любитимуть!
Як би пафосно це не звучало, але мама була, є і буде завжди святинею для кожного з нас. Усього два склади, а в них – все наше життя! Поки наші матері поруч, ми залишаємося дітьми.

Приїхавши на заробітки у Херсонську область, молода дівчина з Рівненщини навіть подумати не могла, що з Божої ласки стане володаркою почесного звання “Мати-героїня”, виховавши сімох діток. До цього Оксана Стріла закінчила львівський навчальний заклад з червоним дипломом та здобула освіту оператора зв’язку.
Дивлячись на Оксану, мимоволі спадає на думку, що саме так повинно виглядати щастя, яке жінці подарували діти.

Першою народилася чудова дівчинка. Молоді батьки були найщасливішими у світі. Свою принцесу назвали Діаною. Невдовзі у неї з’явилися сестрички
Олександра, Юля і Настя. Дітки поповнювали родину з невеликою перервою у часі. Тато пишався, що має чотирьох прекрасних донечок, але потай від
дружини, все-таки сподівався на народження сина. Підтвердженням того, що думки матеріальні стала поява синочка Даніїла.
Чудова багатодітна родина ніколи не скаржилася на труднощі. Самотужки облаштовувала побут, створювала комфортні умови для малечі. Звісно, у житті всякого бувало. Інколи Оксана відчувала докірливі погляди людей, які не
розуміли, для чого можна народжувати стільки дітей. Але в родині був лад у всьому, адже все починалося з любові. Завдяки сильним почуттям у сім’ї
з’являлися діти.
Допомоги родина ні від кого не чекала, працювали самі, привчали до роботи діток, враховуючи їхній вік. Достаток був скромний, але син та доньки не докоряли батькам.
Навтішавшись маленьким синочком, тато діждався ще одну донечку – Руфіну. Вже
було набагато легше виховувати дітей, бо старші допомагали батькам у догляді за малечею. Мама й тато працювали по господарству, тримали корів, птицю, відпочивати було ніколи. Батько ще й кожного дня ходив на роботу. Відпочинок знаходив лише серед своїх любих діток. Коли вже ніхто не сподівався, на світ з’явився чудовий хлопчик, якого назвали Марком. Для тата це був ще один неймовірний подарунок.
Дітки ростуть розумними і самостійними. З ними дуже цікаво спілкуватися, вони достатньо комунікабельні, мають багато друзів, виховані. Взагалі, уся родина дуже весела!
Старші дівчатка вже самостійно можуть організувати родинні свята, піклуються один про одного, дбають про зовнішній вигляд менших у родині. Діти зростають напрочуд дружніми і добрими.

Виховувати таку кількість дітей нелегко. Багато справ по господарству. Буває, що не все встигається, бо ще треба вчити уроки. Старші дівчатка гарно навчаються, звикли до занять онлайн. Їх Оксана вже не так ретельно контролює, а от меншим ще треба допомагати, пояснювати матеріал. Ненька жартує, що підробляє вчителькою. До речі, цього року родина має першачка. До школи пішов
найменший у родині Марк. Додалося турбот, але це життя, і труднощі – це нормально.
Оксана вважає себе везучою, бо їй дуже пощастило з чоловіком і дітьми. Батьки знаходять і силу, і доброту, і терпіння, щоб діти були доглянуті та виховані.
А доньки та сини віддячують своїми теплими посмішками і любов’ю.
Війна кардинально змінила життя родини. У страшну реальність повірили лише після дзвінків від родичів та слів сусідки. Оксану Лукашівну охопив страх за дітей. Заспокоювало тільки те, що всі були разом.
Продуктових запасів вистачало. Було своє молоко, сир, сметана, якими родина ділилася із сусідами та сім’ями з маленькими дітками.
До вторгнення Росії двоє старших дочок працювали, одна вчилася в Херсонському
державному університеті, де здобувала знання з банківської справи. Після 24 лютого 2022 року дівчата перестали виїжджати з Інгулівки, щоб не наражати себе на небезпеку. Родина залишилася у рідному селі.
Інгулівка була окупована протягом п’яти місяців. То були дуже важкі часи. Спочатку діти лякалися непроханих гостей. Потім звикли і перестали різко
на них реагувати, хоча щоразу мати помічала вогники страху в оченятах.
11 листопада 2022 року українські військові звільнили Інгулівку. Вранці родина почула звук дрона. Повибігали за клуню подивитися, а він дуже
низько летів над головами. Не могли нічого зрозуміти, аж поки не побачили, що їде українська військова техніка! Люди з усього села позбігалися вітати своїх
визволителів. Ті почуття неможливо передати словами.
Після звільнення, у лютому в селі відновили комунікації. Радощам не було меж. Від холоду родину врятував твердопаливний котел. З дровами допомогли
волонтери та місцева адміністрація. Життя потрохи налагоджувалось. Прямих обстрілів села після звільнення не було, лише поза його межами. Наразі місцеві мешканці живуть відносно спокійним життям, допомагають нашим захисникам
та чекають на закінчення війни.