Щастя любить тишу
Щастя любить тишу. Чули такий вислів? Ми впускаємо у своє життя різних людей. Але близьке коло об’єднує довіра!
Як ви відноситеся до тих, які поводять себе стримано та, навіть, скритно? Чи є у вас знайомі, які не діляться нічим особистим? Бояться наврочити… Переймаються, щоб нічого, навіть дуже явне, не стало приводом для обговорення. Навіть приватного. При цьому, постійно, намагаючись тримати руку на пульсі твоїх власних справ. І чи можна це назвати недомовленістю, а отже і – брехнею? І чи є для вас межа таких умовчувань?
Одна дівчина (назвемо її Ольгою) на запитання «Як там твій син?» майже постійно знервовано відповідала «Не питай нічого. Щоб було добре…Бо як тільки запитують, так і проблеми…». Отримавшу певну допомогу від мене у вигляді інформації, яка її цікавила, вона намагалася вирішити проблему працевлаштування. І я щиро хвилювалася за позитивний результат справи. Але у відповідь на моє запитання про успіхи у цьому ділі , спершу я почула, що моя допомога не знадобилася. А вже через 2 дні я дізналася, що Оля успішно працевлаштувалася. На мої вітання вона поводила себе дивно. Виправдовувалася, що ніби то боялася наврочити. Коли такі випадки стали нормою, близьке спілкування перервалося. Свій вибір бути «захищеною» вона зробила. А я – прийняла.
Інша знайома, мої радісні вітання із сімейною, довгоочікуваною подією притушила несподіваним «Нічого таааакого не трапилося… Звідки знаєш? Хто сказав?». Вона була явно невдоволеною. Мій запал втих. А мені здавалося, що радіти за людей, яких ти вважаєш близькими – це норма! І що приємно ділитися тим, що у тебе є – радістю!
Розмірковуючи на цю тему, я зрозуміла одне. Незважаючи на готовність сприймати людей різними, відмінними один від одного, ніколи не буду готова до таких стосунків. Приятелювати? Можливо. Але, чи може бути щира дружба у цих випадках? Це питання відкрите. Адже здоровий баланс між приватністю та стосунками – це важка справа. І не кожному по силах.
Знаю тільки одне. Якщо я вірю у любов, щирість, відкритість, тепло, гармонію, щастя, то саме ці речі зі мною і трапляються! І ніщо не змусить мене думати інакше.
«По вірі вашій буде вам!», каже священне писання. «Думки – матеріальні», кажуть психологи.
І те, і друге – мій вибір!
Світ рясний на теплі почуття, яскраві події та щирих друзів. Вистачає на всіх. На всіх, хто вірить!!!
А чи розділяєте ви позицію замовчування? Чи приховуєте свої події та почуття від друзів, близьких та рідних очей? Чи можна, на вашу думку, наврочити? І що сильніше, віра і надія, чи енергія та сила чужого впливу? І де у цьому всьому знайти рівновагу? Діліться думками…
Інна Корміленко, щаслива психологиня
