Спогади Галини Пшиченко: Я пам’ятаю ще ті часи, коли сама була ученицею і відвідувала бібліотеку – там завжди було багатолюдно.

[widgets_on_pages id=”slider_osnova”]

У 1921 році в Станіславі відкрилася бібліотека – приміщення бібліотеки по вулиці Леніна (нині Свободи) в приватному будинку. В той час багато уваги приділялось боротьбі з неписьменністю. Люди потягнулись до знань, до книг.

З 1947 року в бібліотеку прийшла працювати Марія Климівна – спеціаліст високоерудований, надзвичайний співрозмовник. А як вона вміла заполонити увагу читача! Незвичайна розповідь про книги просто змушувала присутніх слухати, затамувавши подих.

Я хочу згадати той час, коли я перший раз відвідала бібліотеку. Читати я почала з 6 років, коли пішла до школи. Марія Климівна настільки захоплююче вміла передати зміст книги, розповісти про героїв, далекі подорожі, що я відразу ж закохалась в книги, в бібліотеку, а головне в тихий таємничий голос бібліотекаря. Полюбила книги Катаєва, Каверіна, Ж. Верна, Рибакова.

Чомусь запам’яталась книга – «Петько-паровоз», а от автора не можу згадати. Це книга з мого далекого дитинства. Я до сих пір вдячна Марії Климівні за ті прекрасні, незабутні моменти в моєму житті, за те, що я зустріла цю людину в свій час. Пізніше Марія Климівна перейшла працювати в шкільну бібліотеку, і я ще більше прив’язалась до цієї людини. Шкільна бібліотека розмістилася в старенькому низькому приміщенні, але в той час ми не звертали на такий дріб’язок уваги.

У 1958 р. в сільську бібліотеку прийшла працювати нова людина – Вашина Віра Терентіївна – вимогливий, справедливий керівник, вела активне життя.  Щосуботи її чекали на тваринницькій фермі тваринники, до яких вона поспішала з книгами, і дуже часто йшла  туди пішки. Приміщення бібліотеки спочатку знаходилося в приватному будинку: половину займала бібліотека, а в іншій проживала самотня людина. З часом, цей будинок став повністю в приватній власності, а бібліотеку перевели в Будинок культури, де вона й знаходилася 16 років.

Я пам’ятаю ще ті часи, коли сама була ученицею і відвідувала бібліотеку – там завжди було багатолюдно. Книги брали по 10 екземплярів. Було в той час популярне висловлювання: «читали і брали книги корзинами». Напевно, завдяки цим людям я стала бібліотекарем, і в цьому році (прим. – ) в травні виповнюється 30 років.

А прийшла я працювати на цю посаду у 1973 році. На той час в бібліотеці було три працівника і вона функціонувала в приміщенні Будинку культури.                                                                                                                               

У 1989 році бібліотеці виділили нове приміщення. Воно комфортніше для читачів і знаходиться в зручному місці: поряд школа, центр. Воно має один поверх, що дуже зручно для людей поважного віку. Приміщення має читальний зал, 2 кімнати юного читача, абонемент. За роботу колектив бібліотеки не раз нагороджувався почесними грамотами, дипломом.

Хочу зі слів пенсіонера Жукова Василя Лукича подати відомості за бібліотеку  рибартілі «Червоний рибалка». Вона почала працювати ще до війни. В 1949 році в бібліотеку прийшов працювати Перевердін (звання майор), а з 1962 по 1969 роки «культурником» (слова  Жукова ) працював сам Жуков В.Л. Зі слів «культурника» (до речі, цей запис зроблено в трудовій книжці) він не може дати відомості, де подівся фонд бібліотеки рибартілі. 

    Не можу не згадати своїх колег по роботі: Храмцову  Раїсу Костянтинівну, з якою ми працювали не один рік. Вчитель за фахом, вона була майстром своєї справи. Багато знала, читала літературу найрізноманітнішої тематики. Вміла розповідати гарно і яскраво, емоційно. З нею працювати і спілкуватись було легко. Зараз Раїса Костянтинівна на заслуженому відпочинку, але вона залишилась і тепер нашим читачем. Ми її запрошували на засідання любительського об’єднання «Джерело».

      Доля звела мене з гарною людиною – Фоменко Луїзою Валентинівною. Вона працювала в бібліотеці  № 2, яка знаходилась теж в Станіславі. Ми часто спілкувались по роботі, разом планували і проводили заходи, надавали, в разі необхідності, практичну допомогу. Мене завжди вражали такі її людські якості: витримка в розмові, такт, спокійний, розважливий, добрий характер.

      Довгий час я працюю в бібліотеці разом із Манченко Лілією Олександрівною. Говорять, успіх роботи залежить від психологічного клімату між співробітниками. Це доведено на практиці протягом багатьох років. У нас гарні відносини як на роботі, так  і поза нею. Ця людина має гострий розум, кипучу енергію, вміє гарно оформляти книжкові виставки, тематичні полиці. Спеціаліст зі стажем, з нею приємно працювати. За роботу її нагороджено в 2003 році грамотою.

        Велику подяку висловлюю директорові  Білозерської ЦБС Гніздовській Галині Петрівні. Мені випало працювати під її керівництвом багато років. Не буду кривити душею: не часто можна зустріти такого керівника, який би так захищав підлеглих, який би так вболівав за кожного працівника. В кабінет до директора я заходжу завжди зі спокійною душею. Від спілкування з нею всі мої тяжкі, сумні думки, поганий настрій проходять самі по собі. Щось у неї є від моєї мами. Таке добре, тихе. Спасибі хочеться сказати Вам, Галино Петрівно, за все те, що я одержала від вас в житті. Я скажу, що в тому, що я так живу, думаю, поступаю так чи інакше я завдячую Вам. Хочеться, щоб час, швидкоплинний час, не мчався так стрімко, шалено і дав ще довго, довго нам спілкуватися. Хочеться сказати не Галино Петрівно Вам, а –  «наша мама». Ці всі слова йшли від душі.

           С. Станіслав    17 квітня 2003 року   Пшиченко Г.І.

 [widgets_on_pages id=”donate”]