Суспільна ентропія. Що далі – колапс чи вічне блукання?
[widgets_on_pages id=”slider_osnova”]
Людський мозок влаштований таким чином, що ми взаємодіємо через абстрактні категорії. Неможливість сприймати дійсність на пряму, водночас, розкриває необмежені можливості, з іншої сторони, може призводити до замикання абстракції і зациклення на одній ідеї чи моделі.
Ці процеси відбуваються як в кожній конкретній людині, так і в суспільстві в цілому. Ключовою точкою, на якій замикається цей процес, є досвід. Але досвід буває різним. З однієї сторони, людина робить типові справи швидше і якісніше. Ми називаємо таких людей майстрами та віртуозами. Захоплюємось їхніми творіннями. Але позитивний досвід в одному аспекті може бути негативним або зайвим в іншому. Створюючи щось, людина вкладає внутрішню ідею в конкретний фізичний об’єкт, втілює його історично. На нашій планеті живуть мільярди людей з власною долею і власним досвідом. Що може об’єднати, приміром, аграрія і музиканта, державного службовця і працівника виробничої сфери? Цими чинниками є ідеї. Так утворюються політичні системи та структури. Політичні структури не можуть утворюватися на рівні якоїсь окремої групи. Звісно, в залежності від географічного, енергетичного потенціалу та чи інша громада має свої особливості і там переважають певні професійні і соціальні групи. Але, загалом, політична ідея – це надструктура, що об’єднує більш нижчі за рангом формування.
Ліберальний устрій, що нині превалює в нашій державі і громадах зокрема, з однієї сторони дає поштовх на розвиток кожної конкретної особистості, з іншої, вимагає великих ресурсів. Через невміння виходити за рамки свого бачення, людина «матеріалізує» свій досвід і замикається на тому, що вже вміє і знає. Тобто доходить до кінцевого результату. Але політичний результат її не задовольняє. Бо вміння в кожного різні, а вийти за рамки вона не може.
Починається ентропія. Другий закон термодинаміки нам каже про те, що все іде від порядку до хаосу. І те, що вчора створене людиною вже є нікому не потрібним фізичним об’єктом, що є лише тягарем. Ентропія набирає сили, об’єкти починають розвалюватись, безідейні процеси вже не служать людині, а лише заважають, суб’єкт намагається зупинити ентропію вливаючи ще більше і більше ресурсу. Але закони фізики йому не змінити. В кінці кінців ентропія перемагає, руйнуючи не тільки об’єкти, а і людину. Людина почувається знеціненою та спустошеною. Як після спаленого Феніксу залишається лише купка емоційного попелу.
В рамках громади, коли суспільство не в змозі вийти за рамки набутого досвіду, не може оперувати різними системами, налаштовувати взаємозв’язки, починається ентропія суспільна, ентропія політична. Досвід матеріалізується, нові ідеї не проговорюються і «суспільна гравітація» починає стягувати матерію в одну точку. Цей процес набирає сили, вимагаючи все нових і нових «жертв» перемелюючи все, що потрапляє в «горизонт подій». Лише люди на віддалених орбітах можуть зберігати якусь автономію. «Небесна механіка», яка раніше структурувала і впорядковувала, починає, як монстр, все крушити, розриваючи і перетворюючи процеси і людей на повне ніщо. Врешті решт, вона досягає абсолютної сингулярності. Величезний мертвий монстр блукає всесвітом час від часу захоплюючи своєю гравітацією невеличкі «душі». Все, що було більш менш масивне, він вже знищив, навколо холодна, безкрайня невідомість.
Що може вплинути на процеси? Що дає змогу Феніксу відроджуватись? Тільки людина і її логос. Подібно до випромінювання Хокінга, коли чорна діра обжерлась і перетворюється на квазар, викидає інформацію, так само і в суспільних та політичних взаємодія, лише інформація, дискусії та комунікації можуть допомогти «Феніксу» відродитись та розпочати новий цикл політичного життя. Інформація трансформується в енергію, а та, в свою чергу, в матерію і починається новий цикл. Так як людина – це не космічне мертве тіло, ми можемо ці процеси організовувати, змінювати, говорити. Не обов’язково чекати колапсу попередньої системи, а потрібно переймати досвід, брати все необхідне з собою, але продовжувати шлях вперед. Подібно мандрівнику, ми не можемо взяти все, ми беремо лише необхідне і найважливіше для виживання. Але погляд має бути направлений вперед, досвід позаду, а руки вільні. Без обговорення ідей суспільство приречене на стагнацію, руйнування і перетворення на прах. Лише постійні політичні комунікації, обговорення метафізичних речей може штовхати нас уперед. Обговорення вже існуючих матеріальних речей – це вже обговорення минулого. Обговорення того, що є, воно є зараз, але не обов’язково буде завтра.
Люди, як створіння політичні не можуть жити інакше, адже тоді ми не будемо відрізнятись від тварин. Лише суспільний діалог є тим чинником, що дозволяє бачити ширше горизонти і проговорювати більш віддалені перспективи.
[widgets_on_pages id=”donate”]
Михайло Чепура
