У пошуках зниклого сина…
Згідно з даними Єдиного реєстру зниклих безвісти, який запрацював 2 травня цього року, наразі відомо про приблизно 24 тисячі зниклих безвісти. Серед них – син Ніни Миколаївни із Благодатного.
Жінка поділилася своєю бідою із журналістами медіаплатформи “Вгору”.
На початку війни в селі з Ніною Миколаївною жив її син Віталій Сіроха 1985 року народження. Чоловік з 2015 по 2016 рік воював на Донецькому напрямку. Як колишній учасник АТО, щойно почалася війна, він одразу зателефонував до військкомату, але там йому сказали чекати вказівок. Утім, за два дні в село вже увійшли рашисти.
За словами Ніни Миколаївни, спочатку його кілька разів побили, а потім кудись забрали.
Напередодні в селі було два прильоти, внаслідок одного з них Ніна Миколаївна отримала поранення.
“Перший приліт стався 13 березня. Я не знаю, з чого вони стріляли, але розірвало один сарай. Худобу вигнали, а сінник, корми – все згоріло. А 17-го – другий приліт” – розповідає жінка.
У Ніни Миколаївни була поранена рука. Віталій відправив матір у місто до лікарні. А насправді, за словами односельців, він не хотів, аби мати бачила, як його забиратимуть. Знав, що по нього рано чи пізно прийдуть. І чекав.
“Приїхали БМП, і восьмеро на машині зі зброєю. Зайшли в хату, його забрали. І все. Ніхто не сказав, де він, і що з ним…”, – ділиться мати військового.
За словами Ніни Миколаївни, разом із її сином, заарештували його давнього друга – Юрія Карпінського. Сталося це 30 березня 2022 року, відтоді мати нічого про сина не знає. Скільки не намагалася дізнатися, де Віталій – ніякої інформації не отримала.
Після звільнення Благодатного Ніна Миколаївна зверталася по допомогу з розшуку в «Червоний Хрест», писала заяву в поліцію. У Херсоні, в Одесі й Миколаєві давала всі його дані, її донька навіть тест ДНК здавала. Однак доля Віталія досі невідома.
“Не кажуть, що знайшли його тіло. І кажуть, що й живого не знайшли. У жодних списках його немає”, – говорить жінка.
Ніна Миколаївна переконана, що рашистів навів хтось з місцевих, хто знав, про бойове минуле сина. Він воював, він був в АТО. Захищав Україну, – жінка не може стримати сліз…
Окупанти кілька разів навідувалися до її хати й після того, як забрали сина. Привласнили генератор, велосипед, пилосос і посуд.
“Все, що їм потрібно, вони брали. Потім приходили, птицю брали. Я їх питала про сина, сусіди теж питали. Він живий, він є живий. І все, більше нічого вони не казали”, – згадує Ніна Миколаївна.
Попри життя під обстрілами, селяни поралися на землі, випасали худобу. Ніна Миколаївна розповідає, що обстріляні поля горіли, від осколків гинули люди й корови, тож доводилося постійно переходити з місця на місця, аби зберегти життя.
Після звільнення Благодатного стало спокійніше.
“Ми дуже раділи нашим солдатам. Ми так їх обіймали… Ви не уявляєте, як це, коли все в хаті трусять, і кожні 20-15 хвилин стріляють. А тепер ходимо вільно й нікого не боїмося, каже Ніна Миколаївна й додає. – Якби ж ця війна скоріше закінчилася. Більше я нічого не хочу. Щоби мій син повернувся живим, здоровим, допоможіть його знайти”.
