Важкопоранений Артемчик кликав маму: рік тому Росія вбила сім’ю з Широкої Балки
Днями минув рік, як російські терористи вбили родину із села Широка Балка Станіславської громади. Унаслідок прицільного ворожого удару загинули Олеся Конишева, її цивільний чоловік Дмитро Чухрай, 11-річний синочок Артемчик і донечка Софійка, якій не було і місяця. Разом із ними загинув сусід Юрій Папошніков.
13 серпня 2023 року, 10 ранку… То була неділя, яку місцеві мешканці між собою назавжди нарекли чорною. Страшна звістка про цинічний злочин окупантів розлетілася по всіх національних телеканалах та новинних пабліках. Серця рідних і близьких сім’ї завмерли від великого горя.
Невимовно важкою втратою називає смерть родини виконувач обов’язків старости Широкої Балки та Софіївки Вадим Горб.
За його словами, після звільнення Широкої Балки у селі загинуло семеро осіб: четверо – з сім’ї Конишевих, їхній сусід Юрій Папошніков. Ще двоє місцевих підірвалося на ворожій міні. У період окупації російські військові розстріляли жінку.
Олесю та Дмитра Вадим Сергійович знав особисто. Каже, жодним лихим словом ніхто ніколи не відзивався про цю сім’ю. Доброзичливі, працьовиті, вони тримали велике господарство і просто хотіли жити на своїй землі. Староста пригадує: усі мешканці Широкої Балки дуже любили сина Лесі Артемчика – не дивлячись на свій юний вік, хлопчик часто допомагав по господарству не лише батькам, а й односельцям. Він був дуже світлою та доброю дитиною.
Спогадами про сім’ю працьовитих, повних жаги до життя людей ділиться їхня сусідка, хрещена загиблої Олесі Конишевої – Тетяна Мойсеївна Суханова.
“Уже рік минув, а здається, що сталося це наче вчора… Біль не відпускає, – хвилюючись, починає важку розповідь жінка. – От немов чую голос Лесі! Вона усміхається і гукає через огорожу: “Добрий ранок! Як здоров’я? Допомога потрібна?” А у самої ж купа справ: немовля у візочку, господарство, городи. Привітний і спритний Артемчик більше ніколи не пробіжить повз, не запитавши: “А вам допомогти?”…”
Сусідка з болем у серці згадує: до початку страшної війни Леся працювала на різних місцевих підприємствах, а Дмитро – у бригаді на виноградниках. Вони жили у постійній роботі: мали дві корови, козу, поросят, курей.
“Ще й доглядали дванадцять собак, яких залишили сельчани, що виїхали із села! Мабуть, те господарство й тримало їх у Широкій Балці. Навіть під обстрілами…” – бідкається наша співрозмовниця.
Тетяна пригадує, що тоді багато людей покинуло свої оселі. Росіяни щодня накривали село з артилерії. Та Леся з молодшими дітками і чоловіком Дмитром таки залишалася вдома.
“Крім загиблих Артемчика та Софійки, у Лесі має ще троє дітей: 20-річний Роман та 18-річна Катя виїхали за кордон. Згодом 15-річну Іринку з-під обстрілів вивезла бабуся – мати покійниці”, – розповідає Тетяна Мойсеївна.
Односельчанка не може забути останню зустріч із сусідами. Каже, що за тиждень до трагедії вони всі разом сиділи за одним столом, поминали односельця. Жінка не розуміє, навіщо серце так міцно тримає болючий спогад про той страшний день. Та нічого змінити не може…
Уранці, 13 серпня 2023 року, ворог прицільно бив і по Широкій Балці, і по Станіславу. Тетяна Мойсеївна опинилася за 200 метрів від вибуху.
“Було дуже гучно і дуже страшно. Леся з дітьми та чоловіком кинулися до сусіда Юрія Папошнікова у підвал, де часто переховувалися. Їх усіх разом накрило на сусідському подвір’ї, до укриття вони не добігли всього кілька кроків! Тіла порозкидало між сараєм і будинком. Шансу на порятунок не було. Але поранений Артемчик дихав і кликав маму. Його забрали до лікарні, та скоро ми дізналися, що й хлопчика врятувати не вдалося”, – розповідає з болем Тетяна.
Крихітній Софійці на момент смерті було всього 23 дні. Батьки навіть не встигли офіційно зареєстровати дитину. Саме в день загибелі Леся з чоловіком ходила до центру села, аби домовитися про реєстрацію дівчинки, а коли повернулися додому, почався обстріл.
“Пам’ятаю ті похорони. Всі, хто залишився у селі, зійшлися! Приїхали мама Лесі з її донькою Ірою – вони почорніли від горя! Ми всі не могли усвідомити, як люди можуть таке творити!? Це нелюди! Он, на кладовищі чотири могилки поруч… Від більшої до зовсім крихітної… Хороші були люди! Кому вони заважали, кому завинили?..” – ридаючи, каже жінка.
До сьогодні у населених пунктах звільненої від окупантів Херсонщини вкрай небезпечно: ворог продовжує руйнувати житлові будинки, інфраструктуру, вбивати мирних мешканців…
Криваві найманці путіна повинні відповісти за кожен злочин проти людства!
Ірина Квітка
