Людмила Коханська вишиває ікони бісером та мріє побачити своїх учнів
Вчителька початкових класів Людмила Вікторівна Коханська з дитинства мріяла про цю професію. Педагогічний стаж освітянки – 20 років, більшу частину з яких вона пропрацювала у Херсонській школі №55.
«Я не з тих людей, хто легко може змінити роботу. У цю школу прийшла ще до заміжжя. Тоді ми жили у Комишанах, а потім у 2019 році придбали квартиру в Білозерці. Але я так звикла до колективу, що не змогла піти із закладу», – ділиться жінка.
До війни Людмила мала все для щастя. Разом із чоловіком вони виховували 14-річну донечку та будували плани на майбутнє. Проте всі мрії та сподівання перекреслила війна.
«Перші дні війни намагалась тримати себе в руках, адже ми всі думали, що це скоро закінчиться. Щоб не піддаватись паніці займалась улюбленою справою – вишивала бісером. Вночі було дуже страшно, коли чули вибухи. Багато хто зі знайомих почали виїжджати. Від цього страх через невизначеність лише посилювався. Ми не розуміли, що буде далі», – згадує Людмила.
Коли окупанти почали ходити по домівках вчителів і примушувати працювати на Росію, родина вирішила виїжджати.
«Зранку 9 вересня 2022 року ми з донькою покинули наш дім. Чоловік мусив залишитись – потрібно було наглядати за старенькими батьками та квартирою. Їхали ми через Василівку перевізником. Дорога була морально важка – дуже переживали, щоб не почались обстріли, коли переправлялись поромом через річку. А ще хвилювались, щоб російські солдати не забрали вишиванки, які я хотіла вивезти», – ділиться освітянка.
Півроку вони з донькою прожили на Прикарпатті. Щоб відволіктись від тривожних думок, Людмила записалась на курси водіння і отримала права. Також пройшла сертифікацію вчителя. Не закинула й улюблену справу – почала вишивати бісером ікону і всім казала, що коли завершить роботу – на Херсонщину прийдуть ЗСУ.
Так і сталось. Згодом Людмила передала ікону до Комишанської церкви, в якій вінчались з чоловіком та хрестили доньку. А через деякий час жінка з донькою повернулись до рідного краю.
«Торік у березні ми приїхали у Миролюбівку до моєї мами. Тепер живемо тут», – додала жінка.
Як і більшість мешканців Миролюбівки, родина отримує допомогу від благодійних організацій, таких як «Карітас», Товариство Червоного Хреста України, ООН та інших. Це продуктові та гігієнічні набори, обладнання для сільського хазяйства. Крім того, є можливість відвідувати психологічні тренінги, навчання з мінної безпеки та навіть концерти.
Також жінка разом із сестрою відкрили в укритті невеличкий фітнес-клуб. Людмила проводить заняття – вчить жінок робити кардіо вправи та розтяжку. І головне – продовжує працювати. Наразі у вчительки 41 першокласник!
«Навчання проводимо дистанційно – COVID-19 нам зробив репетицію. 20 дітей залишились у Херсоні, 8 – виїхали в інші міста України, решта — за кордоном. Але кожного дня ми з учнями виходимо в Zoom навчатись. Для тих діток, які не можуть знаходитись на занятті по хворобі або не мають змоги через обстріли — записую уроки», – розказала Людмила Вікторівна.
Проте найбільша мрія освітянки – побачити своїх учнів в класі і провести урок без Zoom і повітряної тривоги. Повернути хоча б частину того безтурботного життя…
Ганна Долінченко
