Від розпачу та зневіри рятує турбота про інших

Більше дванадцяти років про своїх підопічних піклується соцробітниця Наталія Григорівна Кошева, мешканка села Федорівка.

Про втому розмов немає, яким би важким не був прожитий день. Загартована роботою змолоду, жінка вміє все, нічого не боїться. На першому місці у пані Наталії – відповідальність.
Жінка оточила любов’ю та увагою не тільки свою родину, а й зовсім чужих їй людей. Вісім самотніх дідусів та бабусь щодня виглядають її на своєму подвір’ї. Наталія не чекає прохань про допомогу. Щиро і безкорисливо дбає про літніх людей, зшиваючи їхні поранені душі невидимими нитками доброти.
Жодного зі своїх підопічних Тетяна Григорівна не покинула у скрутну годину. Вони і в мирний час перебували у важких життєвих обставинах: мізерна пенсія, нікудишнє здоров’я, ліки дорогі. Багато з таких літніх людей знаходяться у соціальній ізоляції, бо через фізичні обмеження, практично не виходять із хати, не мають змоги спілкуватися з кимось, крім соціального робітника. Потреби підопічних Тетяни Григорівни невеликі. Їм не потрібні новий одяг та взуття, вдовольняються тим, що залишилося з попередніх років. Вони не мріють про подорожі чи зміну меблів у домівках… Матеріальний аспект життя не завжди має критичне значення. Понад усі людські задоволення – тепла розмова, чашка чаю та відчуття спорідненої душі поряд.
Ворожі війська у Федорівці не стояли, а тільки навідувалися туди, коли їм заманеться. Люди знаходилися у постійній тривозі. Для неї головним було – нагодувати своїх підопічних, провідати їх та впевнитися, що з ними все гаразд. Тож, вперто котила велосипед, обвішаний торбами з продуктами, із замотаною каструлею гарячого борщу. На запитання ворожого конвою про те, куди йде і що везе, казала правду: “Стареньких покормити…” Ніхто не знав, що вона продовжує працювати у соціальній сфері. Мешканці Федорівки, як і Тетяна Григорівна, з початку війни стали на розмови розважливі, бо не з кожним можна було про все говорити – колаборанти могли повідомити ворогів про людей з проукраїнською позицією. Важко було з продуктами, але знаходилося все, щоб хоч якось протриматися у скрутний час. Чотири бабусі і чотири дідуся завжди мали охайний вигляд та не були обділені увагою і теплом.
Для своїх стареньких вона стала і подругою, і донькою, і колежанкою. Забуваючи про себе, жінка думає, чим порадувати своїх підопічних, який подаруночок зробити кожному з них на свято, що смачненьке приготувати на обід, щоб вони ніяким чином не відчували себе самотніми і покинутими.
Добре, чуйне ставлення Тетяни Григорівни до літніх самотніх людей – це поклик з глибини душі. Дуже важливо допомагати тим, хто потребує стороннього піклування. Якщо можете, телефонуйте самотнім сусідам. Допомагайте їм у побуті. Кожен прожитий день для них – це маленький подвиг! Нехай ніхто з них не стане для вас тягарем, бо їхнє життя є віддзеркаленням нашого завтра. Нехай воно не буде нужденним і самотнім…
Олена Бутковська

Публікація підготовлена в рамках проєкту “Відновлення надання соціальних послуг у звільнених громадах Херсонської області”, що реалізується ГО “Білозерський центр регіонального розвитку” за підтримки проєкту Агентства США з міжнародного розвитку USAID “Зміцнення громадськоі довіри (UCBI)”. Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» і не обов’язково відображає погляди партнерів