Війна знайомила і розлучала нас

15 лютого – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Ця дата увійшла в історію відтоді, як закінчилася 10-літня війна в Афганістані. Виведення радянських військ з цієї країни почалося 15 травня 1988 року, відповідно до укладених в квітні 1988 року Женевських угод про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов’язався вивести свій контингент у дев’ятимісячний термін.

За офіційним повідомленням, у перші три місяці Афганістан покинули 50 200 військовослужбовців. Ще 50 100 осіб повернулися в СРСР у період з 15 серпня 1988 по 15 лютого 1989 року. Першою військовою частиною для виведення був визначений 860 окремий мотострілковий полк, який дислокувався навколо міста Файзабад на території  провінції Бадахшану. Це той самий полк, у складі якого в 1979 році я, молодий лейтенант на посаді командира 1-ої гаубичної артилерійської батареї, ходив окремим таємним маршрутом, довжиною 1100 кілометрів по горам Паміру і Гіндукушу, долаючи 11 гірських перевалів. Найвищий перевал Ак-Байтал складав 4655 метрів, це удвічі більше за нашу українську Говерлу. Виходив полк вже за іншим маршрутом у місто Термез. Дорога з Файзабада до Кундуза була повністю замінована. Першим у колоні йшов прикомандирований із саперного полку наш земляк з Надеждівки старший сержант Сергій Андрійович Бунчак, а поряд із ним його незамінний друг і помічник міно-пошукова німецька вівчарка Веста. За виконання цього відповідального завдання Сергій був нагороджений медаллю «За відвагу». 25 травня 1988 року полк повернувся до Союзу без першого батальйону. Його бійці ще три місяці знаходились у фортеці Бахарак, за 40 кілометрів від Файзабаду і за 100 кілометрів від Таджикистану. І все через те, що шляхи у тій місцевості були рясно усіяні мінами. Аби не ризикувати життям сотень солдатів, у серпні особовий склад батальйону підірвав бронетехніку і зі стрілецьким озброєнням був доставлений у місто Термез на вертольотах. 30 підірваних БМП до нинішнього часу стоять довкола фортеці Бахарак і нагадують місцевим про Шураві. Для мирного населення ми дійсно були миротворцями. За два роки моєї служби наш полк не стріляв по селам і містам, ми допомагали людям і морально, і матеріально. Військові медики безкоштовно лікували місцевих. Операція з виведення військ постійно піддавалася атакам з боку моджахедів. За інформацією газети «Вашингтон пост», у цей період було вбито 523 радянських солдата.

Війна забирає найдорожче

15 лютого минає 32 роки з дня виведення радянських військ із Афганістану. У людській пам’яті зберігається повага до воїнів, які проявили мужність, стійкість, відвагу та героїзм при виконанні солдатського обов’язку. У цей день ми схиляємо голову перед світлою пам’яттю про солдат, які не повернулися живими на рідну землю, тих, хто помер у мирний час, а також віддав своє життя на сході України. Через горнило Афганської війни (1979-1989 рр.) пройшло більше 160000 українців – близько 25% із загального числа радянських військовослужбовців. Із них війна забрала життя у 3360 українців, 80 осіб зникло безвісти. Поранення отримали більше 11 тисяч українців, з них 4 687 – повернулися додому інвалідами. 104 наших земляків з Білозерщини брали участь у Афганській війні, 14 осіб поранено. Серед загиблих, на жаль, є двоє наших земляків, їм навічно залишилося по двадцять… Це Тихонюк Микола Петрович із Розлива, похований у Білозерці, і Якунін Валерій Олександрович, жив і похований у Широкій Балці. На увічнення пам’яті про події в Афганській війні та інших локальних війнах, на честь наших земляків, у центрі Білозерки у сквері Слави встановлено пам’ятний знак «Воїнам-інтернаціоналістам Білозерщини». Виготовлений він за кошти учасників бойових дій в Афганістані, за підтримки Білозерської районної адміністрації. Урочисте відкриття пам’ятного знаку відбулося 12 лютого 2009 року до 20-ї річниці виведення військ з Афганістану.

Знову в бій

Після здобуття Україною незалежності, наші військові фахівці стали учасниками багатьох миротворчих місій під егідою ООН. За даними Міністерства оборони України, з 1992 року в міжнародних миротворчих операціях взяли участь більше 44 тисяч військовослужбовців, 55 з них загинули. Наразі Збройні сили України беруть участь у трьох миротворчих операціях. Коли в березні 2014 року на Сході країни почалася війна, хоч і неоголошена (так як і в Афганістані), досвідченні воїни афганці успішно командували і передавали бойовий досвід, а також оберігали від загибелі своїх підлеглих. У жовтні 2014 року, після сформування з нуля протитанкової батареї 21-го Херсонського батальйону «Сармат», на борту головної бойової машини я власноруч написав не жіноче ім’я, як тоді було прийнято у мобілізованих, а зробив напис Файзабад і Бахарак, де я служив в Афганістані (на фото внизу). Цим я показав, що воїни-афганці також стали в стрій, хоча на той час мені було вже 57. Першим командиром Херсонського батальйону «Сапмат» теж став афганець, підполковник Віктор Євдокімов. До речі, другим командиром батальйону також був афганець – полковник Петро Скиба. З Білозерського району мобілізували п’ять учасників бойових дій в Афганістані, чотири з них взяли участь в АТО (ООС). Серед них – Валерій Іванович Чос, старший солдат, мобілізований в липні 2014 року по жовтень 2015 року. Служив розвідником у 28-ій окремій механізованій бригаді, брав участь в АТО у Донецькій області з жовтня 2014 року по серпень 2015 року. При виконанні бойових завдань отримав два поранення, друге виявилося тяжким, за станом здоров’я у жовтні 2015 року його демобілізували.

Я, Костянтин Миколайович Козак, майор, був мобілізований у серпні 2014 року, потрапив до 21-го Херсонського територіального батальйону «Сармат». В зоні АТО служив з грудня 2014 року до вересня 2015 року на посаді командира протитанкової батареї, командира роти вогневої підтримки. З листопада 2017 року до квітня 2020 року був командиром військової частини А0249. З жовтня 2018 року по травень 2019 року – брав участь в ООС, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії Російської Федерації в Донецької та Луганській областях, на посаді начальника інших військових формувань та правоохоронних органів оперативно-тактичного угруповання «Північ».

У серпні 2015 року до 21-го окремого мотопіхотного батальйону потрапив афганець Олександр Степанович Волошин. Сержант був зв’язківцем в зоні проведення АТО з жовтня 2015 року по серпень 2016 року, а з вересня 2018 року по квітень 2019 року у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони ООС.

У 406-й окремій артилерійській бригаді Військово-морських сил ЗСУ на посаді зв’язківця служив Андрій Васильович Мокросноп. З серпня 2018 року по травень 2019-го сержант брав участь у стабілізаційних діях оперативно-тактичного угруповання «Південь». З червня 2020 року і донині він бере участь в ООС, як зв’язківець артилерійської бригади.

Солдат колишнім не буває

Українська спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) з перших днів військового протистояння на сході України допомагає військовослужбовцям, передаючи свій бойовий досвід, бере активну участь у волонтерській роботі, у військово-патріотичному вихованні молоді. Багато ветеранів Афганської війни, незважаючи на свій вік і поранення, отримані у минулому, продовжують захищати рідну країну зі зброєю в руках. На жаль, не без втрат… У боях з окупантами загинуло близько сотні афганців. Загалом у зоні АТО воювало майже 12 тисяч воїнів-інтернаціоналістів.

У складному сучасному житті, з усіма його соціальними, фінансовими і політичними потрясіннями афганці цінують плече побратимів. Нинішньому молодому поколінню є з кого брати приклад високого духу, героїзму і патріотизму.

Шановні воїни-інтернаціоналісти! Бажаю вам і вашим рідним міцного здоров’я, добра, благополуччя, Божого благословення, добробуту всім близьким, а головне – миру і злагоди у нашій країні! Вічна та світла пам’ять героям, які загинули, виконуючи свій інтернаціональний обов’язок. Вічна пам’ять нинішнім героям, життя яких обірвалося на сході України.

Слава героям!

Костянтин Козак, голова районної спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), учасник АТО і ООС