Як це бути психологом/-инею під час війни? 

Психологи/-ині — це люди, які готові підтримати у будь-якій ситуації, допомогти розібратися зі складним періодом без оцінювання та осуду. 

Вони готові до різного, в силу своєї практики з людьми. А от до подій війни ніхто не був готовий. Тим паче до її викликів.

Як змінилось життя та професійна діяльність психологинь нашої громадської організації? З якими труднощами вони зустрілися після повномасштабного вторгнення? Чи змінилось ставлення жителів Херсонщини до психологічних консультацій? 

Спостереженнями та емоціями діляться спеціалістки ГО «Білозерський центр регіонального розвитку»  Інна Корміленко та Лідія Діброва.

🔹Що стало найскладнішим для вас у роботі після повномасштабного вторгнення?

Інна Корміленко: 

Складно було взагалі прийняти сам факт війни! В психології є стадії прийняття горя. Війна стала для мене горем, в якій я прожила всі 5 стадій. 

Спочатку було  заперечення: «Та ні, війни бути не може у наш час! Не можуть люди вбивати людей посеред Європи! Війна – це 1943 рік, а не 2022». Потім був гнів. Я гнівалася і на нападників, і на росіян в цілому, як націю, і на владу, і на себе… Прожила і компроміс. Всередині почався торг: «Я буду донатити, волонтерити і тим самим наближати перемогу». Далі були зневіра і розчарування – руки опускалися… 

Зараз я у прийнятті. Я не чекаю, що війна закінчиться завтра.Вона іде і кожного дня диктує нові умови життя. Планую свої справи більше короткостроково на день і все частіше готова до змін і корекцій планів. Спокійно ставлюся до всього, що приносить життя у мій день і просто вирішую ці задачі, наскільки можу. 

Викликом стали кардинально інші запити до мене. Втрата будинків, родини, малої батьківщини, роботи… Люди важко проживали смерті рідних, близьких та навіть малознайомих людей. Травматичний досвід людей війни став для мене новою сторінкою у моїй практиці. 

Лідія Діброва:

Першими після повномасштабного вторгнення до мене звернулись ті, хто вже консультувався раніше. Люди потребували допомоги та шукали підтримки, тому зверталися до мене, бо вже знали мене та мою роботу. Тож саме ті, хто був у мене в консультуванні мотивували мене до навчання, оновлення знань про першу психологічну допомогу та техніки стабілізації. Постійна робота допомогла мені оговтатись від потрясіння вторгнення, евакуації та життя у новому місті.  

Мені досі не просто дотримуватись графіка, тримати баланс між професійною діяльністю, родиною та власним ментальним здоров’ям. Складно говорити людям, що треба зачекати тиждень чи два, щоб встигнути проконсультувати тих, хто звернувся раніше. 

🔹Чи збільшилась кількість звернень до вас?

Інна Корміленко: 

Сто відсотків. Я працюю в мобільній бригаді, яка відвідує найвіддаленіші села колишнього Білозерського району.  Маю багато індивідуальних консультації і веду просвітницьку роботу у громадах щодо необхідності психологічної підтримки та профілактики ментального здоров’я. 

Стало більше консультацій онлайн, бо багато односельців виїхали, а на новому місці стикнулися з важкою адаптацією. Тож хотіли продовжити роботу зі знайомою спеціалісткою, до якої є довіра. Роботи вистачає. 

Лідія Діброва:

Однозначно збільшилась. Ще збільшилась важкість станів, з якими звертаються люди. Дехто два роки намагався самотужки давати собі раду, але лише зараз відчув потребу в допомозі. В таких випадках, важливо спостерігати за змінами поведінки та емоційного стану рідних та близьких, щоб вчасно помітити та звернутись за допомогою. Можливо, вплинула тенденція до нормалізації психологічної підтримки. 

З початку повномасштабної війни посилились випадки нестерпних панічних атак та депресій. Особливо вразливими є підлітки, на них треба звернути особливу увагу і можливо підказати шлях до спеціалістів/-ток.

Якщо до війни люди могли самотужки проживати деякі стани і давати собі раду, то з посиленням навколишньої небезпеки і негативного впливу інфопростору, можуть не витримувати всієї напруги.

🔹 З якими запитами люди найчастіше звертаються?

Інна Корміленко: 

На перших етапах війни частими запитами були важке прийняття втрати житла, смерті близьких, незаплановані переїзди, потрапляння під обстріли і страхи, з цим пов’язані. Звертаються люди, які пережили поранення і вчаться жити з цим. У кожного другого розлади сну, тривожні стани, розлади харчування… Батьки тривожаться за дітей настільки, що обмеження останніх  в деяких випадках стають критичними, що призводить до конфліктів.

Зараз спостерігаю, що спектр запитів розширюється. Людей хвилюють фінансові цілі, досягнення, планування життя та роботи. На перший план виходять питання заробітку тих, хто залишився на Херсонщині і має виживати в складних і, я б сказала, протиприродних воєнних реаліях. Люди цікавляться особистісним розвитком, пізнанням себе, роботою із самооцінкою, віри в себе…

З’являються історії повернення чоловіків/жінок-військовослужбовців додому і це стає викликом і для них самих, і для дружин/чоловіків та дітей. Треба вчитися жити в пост реаліях із рідним ззовні тобі чоловіком, проте всередині можуть бути суттєві зміни. Важливо памʼятати і знати умови, «правила» піклування про інших. Часто це про безпечне спілкування, поведінку при взаємодії, ненасильницьку комунікацію, правильне надання допомоги, небайдужість, пробачення,  прийняття тощо. 

Лідія Діброва:

Люди стурбовані своїм емоційним станом під час війни – відчай, тривожність, туга, агресія, апатія… У кожного свої прояви. Загострились конфліктні ситуації між поколіннями чи подружжями. Почастішало професійне вигорання, бо «ховатися в роботі»  від проблем – це дуже типовий сценарій. Люди не можуть знайти енергію для життя, тож працюємо з балансом і пошуком опор в різних сферах життя. 

🔹Чи змінилось ставлення жителів Херсонщини до отримання психологічної допомоги?

Інна Корміленко: 

Під час групових інтервенцій пробуємо робити різні вправи і практики. Присутні  відмічають їх ефективність. Все ж не всі наважуються на індивідуальну консультацію. Не всі розуміють, що за одну зустріч не можна вирішити багаж проблем, з яким жили роками. 

Війна, як це не парадоксально звучить, спровокувала прогрес в отриманні  психологічної  допомоги. Кожен без винятку при бажанні може скористатися можливістю отримати безкоштовні психологічні послуги. Спробувати поспілкуватися з психологом/-инею і відчути, як це відбувається, зрозуміти принципи роботи психіки і основи ментального здоров’я. Проте до звичайної практики відвідування психолога нам ще далеко. Існує безліч стереотипів від «я не псих» до «сам впораюся». Чогось, коли трапляється приступ апендициту, люди звертаються до хірурга, зі зламаною ногою – до травматолога. А от зломлену душу – не видно, болить та й болить …

Частіше стали звертатися чоловіки. Це радує, бо вони, зазвичай більш закриті та стримані через виховання, де роками вкладалося твердження – «чоловіки не плачуть». 

Лідія Діброва:

В суспільстві руйнується стигма, що психологи для «хворих». Це поступовий процес, але він рухається. Зараз на Херсонщині багато можливостей отримати безкоштовну психологічну допомогу в різних форматах – онлайн, телефоном, під час виїзду мобільних бригад, в офісах громадських організацій. Можливо взяти участь у груповій тематичній зустрічі, долучитись до тренінгів із першої психологічної допомоги чи зателефонувати на лінію підтримки.  Важливо, що кожен і кожна може обрати зручний для себе спосіб допомоги. Пам’ятайте, навіть коли «все добре», теж можна звернутись за консультацією та покращити якість свого життя.  

🔹Яку пораду ви можете дати кожному читачу?

Інна Корміленко: 

Універсальних порад не існує і я дуже не люблю радити. Все що я вважаю за добре, в іншого, як правило – не спрацьовує за багатьма обʼєктивними причинами: різне виховання, сприйняття, попередній досвід тощо.

В мене є рекомендація: дбайте про своє ментальне здоров’я, бо це основа вашого здоров’я в цілому. Шукайте свого психолога/-иню і вже сьогодні ваше життя може бути таким, яким ви хочете.

Лідія Діброва:

Турбота про свій психоемоційний стан – це так само природно, як йти до лікаря, коли болить зуб. В першу чергу зверніть увагу на відновлення ресурсів – сон, харчування, фізична активність, спілкування, обмеження шкідливих звичок. Все це також впливає на емоційний стан. А при виборі психолога/-ині керуйnесь наявністю освіти і досвіду роботи!

🔹Ініціативу «Заклади культури в деокупованих громадах Херсонщини як осередки психологічної та правової підтримки мешканців» впроваджує ГО «Білозерський центр регіонального розвитку» за сприянням Програми розвитку ООН (UNDP) в Україні за фінансової підтримки Уряду Данії.

Фото з архіву ГО «Білозерський центр регіонального розвитку»