Як фермер з Велетенського долає виклики війни
До війни фермер Сергій Ковальчук із Велетенського займався садівництвом. Чоловік змінив професію моряка на сільське господарство за порадою дружини. У 2014 році родина отримала власний пай, де раніше знаходився сад Сергієвого діда.
З кожним роком сімейний бізнес набирав нових обертів – розширювалися площі садів, запроваджувалися нові технології вирощування плодових дерев, будувалися плани на майбутнє. Але всі подальші перспективи перекреслила війна.
Про “темні” часи та “світлі” надії фермера розповіли журналісти видання “Вгору”.
Сергій Ковальчук почав свій шлях у сільському господарстві в місцевому агропідприємстві, де працював його тесть. За доволі короткий період часу зі звичайного працівника чоловік “виріс” до агронома та зважився на власну справу.
До війни у саду Ковальчуків нараховувалося п’ять тисяч плодових дерев.
Сімейний бізнес родина не покинула навіть в період окупації.
“Коли вони тільки заходили у Велетенське, то у нас одразу клич такий пройшов – орки в селі. Дружина мене посадила у машину та в садок привезла, він у нас, так би мовити, віддалік. Усю окупацію там з ранку до вечора щось робив, додому крадькома повертався лише переночувати. Божою милістю нас лихо минуло. А хлопців наших тут… І зуби вибивали, і “на підвал” забирали”, – розповідає чоловік.
Агропідприємство у Велетенському ворог захопив одразу. Росіянам допоміг колаборант-директор, який потім “евакуювався” на лівий берег. Пана Ковальчука теж намагались змусити співпрацювати з окупантами, однак чоловік робив вигляд, наче погоджується, а потім говорив, що піде, лише коли наведе лад у себе на ділянці.
Сад підприємця був замінований росіянами. Наразі частина дерев у ньому потрощена через обстріли. Найбільше пошкоджена ділянка з молодими саджанцями черешні.
До речі, більшість саджанців привозили з Бахмута… Черешні у саду пана Сергія посаджені у 2018-ому. Якби не російська агресія, у наступному році дерева б вже дали перший врожай.
Найчастіше сад обстрілювали з червня до кінця вересня 2023-го. Тоді насадженнями займалась не лише сім’я агропідприємця, а й сезонні робітники.
“Заходили у сад з Божою молитвою, збирали врожай швиденько і розбігалися. “Свистіло” над нами все літо. Страшно було. Падали на землю, хоча це могло й не врятувати. Слава Богу, сезон пройшов. Тепер сюди менше гатять. А те, що “прильоти” були, то це так, як кажуть, звикли”, – каже пан Сергій, який наразі продовжує займатися садівництвом на своїй землі.
Сьогодні аграрії Білозерщини живуть надією на перемогу та сподіваються, що їхня фірмова продукція повернеться на український ринок.
Фото – “Вгору”
