Як говорити про війну з дітьми до п’яти років
Війна триває уже майже три роки, тож уже багато сказано та написано про те, як дітям говорити про страшні реалії, в яких доводиться нам усім жити. Однак найчастіше експерти сфокусовані на проблемах дітей старшого віку. От як правильно говорити про повітряну тривогу, втрати і атаки ворога з дітьми найменшими, до чотирьох років, – спробуємо розібратися.
Діти до року
У малюків від народження до одного року формується базова довіра чи недовіра до світу. Тому психологи радять уже з перших місяців життя варто малятку пояснювати те, що відбувається саме зараз, простими словами коментувати й свої дії, а також називати емоції та реакції самої дитини. Наприклад:
“Я з тобою. Все добре. Ми спускаємося в укриття. Чуєш, гуде сирена…”
“Це літак. Він каже, що все добре. Я з тобою.”
Діти віком від року до двох
Такі малюки активно пізнають навколишній світ. Уже починають самостійно ходити, тому дуже важливо навчити дитину не відбігати, не втікати (навіть у грі) від рідних надто далеко, не чіпати предмети. Надзвичайно важливо в реаліях війни навчити дитину взагалі не торкатися ні до чого невідомого. Це, як засвідчують експерти, пов’язано із мінною безпекою.
Із раннього віку надзвичайно важливо вчити маля розуміти і слухатися команд:
“Не можна! Стоп! Стій! Не бери! “
ЮНІСЕФ пропонує вивчати тка команди у вигляді гри-руханки:
“Будь уважним!”
“Стоп! Не підходь!”
“Не чіпай!”
Якщо тато у воює, надзвичайно важливо не уникати цієї теми та призвичаювати дитину до контакту з ним, що тато приїде, показувати фото, відео, аудіо, щоб малюк відчував присутність і розумів, що тато рано чи пізно буде біля нього. Психологи радять говорити дорослим із малюками конкретно, без розлогих пояснень і короткими фразами:
“Тато приїде. Він зараз нас захищає. Він наш супергерой”
Діти від двох до чотирьох років
У цьому віці малюки активно вивчають світ предметів. В них стрімко розвивається мовлення, вони вчаться будувати причиново-наслідкові зв’язки. Вони багато запитують. Психологи радять дітям у будь-якому віці говорити правду, але на доступному їм рівні. Дитина в ранньому віці (до 3–4 років) налаштована на зчитування невербальних сигналів – міміки, жестів, тональності, гучності, ритму дихання, серцебиття. Якщо дитина відчуває одне, а чує інше – вона може перестати довіряти або своїм відчуттям, або словам своїх рідних.
Наприклад, під час сигналу тривоги можна пояснювати дитині так:
“Це звучить тривога. Чуєш цей звук? Він неприємний, але це для того, щоб ми йшли у підвал (бомбосховище, ванну тощо). Це треба, щоб ми були у безпеці. Я з тобою і в нас усе добре”
У проєкті «Гратися і не боятися» можна знайти багато корисних порад, як навчити діток давати раду своїм емоціям.
Діти від трьох до п’яти років
У цьому віці малюки активно починають гратися у рольові ігри. Як стверджують психологи, лише простеживши за грою діток, можна зробити висновки про їхній психо-емоційний стан і про страхи чи тривоги малечі.
Дитині трьох-чотирьох років уже на доступному їй рівні можна пояснювати, що таке війна і як вона почалася:
“Ти вже знаєш, що йде війна. Країна Росія напала на нашу Україну. Війна почалась давно, десять років тому. Коли росіяни запускають ракети, ми чуємо сигнал тривоги. А звуки, наче грім, звуки вибухів, ми чуємо, коли наші супергерої збивають ракету. У нас є захист від ракет і шахедів, але ми маємо самі йти у безпечне сховище…”
Оскільки дитина вже вміє зчитувати міміку, жести, тональність тощо, то варто пояснювати свій стан: коментувати кожен свій крок, звуки, події, реакції, розповідати, що саме ми робимо. Це формує мовлення, а також закладає основу так званого “внутрішнього голосу” – внутрішніх знань дитини. Наприклад, можна сказати:
“Я зараз злюся. Не на тебе. На росіян. Щоб заспокоїтися я надуваю повітряну кульку (глибокі вдихи і видихи)”
Діти цього віку схильні перепитувати багато разів одне і те саме. Дорослому важливо знайти сили пояснювати та повторювати свої відповіді стільки, скільки це потрібно. Адже дитина заучує реакцію, поведінку, засвоює знання як перший досвід і внутрішню опору.
Нехай усі поради та рекомендації психологів залишаться лише теоретичними знаннями, які не доводитиметься нікому застосовувати у житті.
