Як вижити в безладі важливих справ
Останнім часом на мене «навалилося» багато справ. Я почала нервувати та захлинатися. Торнадо із незакінчених проєктів руйнував мій мозок і самопочуття.
Моє життя ставало мені некомфортним. Здавалося, що безлад був усюди. Безкінечний хаос поглинав душевну гармонію. Нервозність зашкалювала. Роздратування змінялося агресивними нападами. А враховуючи, що моє виховання не дозволяло транслювати цей стан на оточення, агресія направлялася на саму себе. «Незграба», «невдаха» – лунало у голові. Самобичування та самообвинувачення не додавали мені натхнення.
Звісно ж, я знаю, що можна було зайнятися спортом чи фізичними навантаженнями…Але ж чи то лінощі, чи то виправдовування власною зайнятістю, не давали мені можливості трансформувати агресію у іншу енергію. І ось в один момент вибух стався… Сльози, нервовий зрив… Можливо з погляду інших людей – «на рівному місці». Але не для мене….
І я вирішила… Все! Беру під контроль! Я можу і хочу собі допомогти.
Вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих, вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих, вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих…
Потрібно зупинитися. Заземлитися. Присі–і-і-і-ла. І почала дихати.
Звісно ж, мозок пручався і казав мені, щось на кшталт: «Чого розсілася, пані, нам з тобою немає коли… Ми не встигнемо, завалимо, підведемо, не впораємося…»
Вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих, вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих, вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих…
Я сиділа посеред кімнати, на пухкому килимку, по-турецькому схрестивши ноги і просто намагалася ди-и-и-и-и-хати. Свідомо! Текла разом із повітрям, яке вдихала, і розподілялася рівномірно у легенях.
Очі закриті. Час почав сповільнюватися. Думки, ще нахабно намагалися протиснутися у свідомість, але я була повітрям. Легким. Живильним. Прозорим.
Це зайняло щось менше трьох хвилин. Три хвилини безцінного життя.
Що це дало, запитаєте ви? Адже справи не вирішилися самі?!
Звичайно!
Але більшість незавершених справ здатні тримати нас у постійній напрузі і, як результат, загнати у стрес!
Вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих, вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих, вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих…
Коли я вгамувала мозок, то стала більш спокійна. Мої «внутрішні голоси», «докори сумління», які тільки відбирали енергію – стали слабшими. Рівень стресу впав до певної позначки, яка вже не так турбувала. Вивільнену від цього ЕНЕРГІЮ можна було використовувати НА БЛАГО! Ви навіть не уявляєте, скільки її тікає у «чорну діру» тривожності та стресу.
Вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих, вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих, вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих…
Спокій та рівновага! І ось вже на папері з’явився план справ. Просто перелік.
Червоним кольором позначила ті пункти, що не терплять відкладення (важливе та термінове). Помаранчевим – ті, які можуть зачекати, і проставила дати виконання (важливе, не термінове). Зеленим – ті, які можна відкласти. Серед них виявила справи, які, виявилося, можна було взагалі не робити. Або делегувати іншим.
Методика, звісно, ж не нова. І першоджерело – це Матриця Ейзенхауера. Але вона в моє життя прийшла інсайтом.
Почала з того, що кожного ранку дала собі обіцянку доводити незначні або дрібні справи до кінця. Наприклад, обов’язково застилати ліжко. Або відразу мити чашку із ранкової кави. Вішати речі у шафу відразу, після зняття… І таке інше.
Це дало відчуття закінченості справ. Порядку. Спокою. З’явилося відчуття, що якщо ці справи так легко вдаються, то і на далі все піде за тією ж схемою – легко. Так і ставалося протягом дня.
А в іншому залишилося просто діяти за планом та розпорядком. Що я і зробила.
І ще один мій власний лайфхак. Я навчилася не переживати за те, на що вплинути не можу. Просто роблю те, що мені необхідно і вдається. Це суттєво полегшило моє життя.
Наприклад, не переймаюся, коли запізнююся на потяг або із проєктом. Все стається або вчасно, або ж стає уроком. Складається так, як і має бути.
Вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих, вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих, вди-и-и-и-их – ви-и-и-и-дих…
Щаслива психологиня Інна Корміленко
