Як звільняли Олександрівку

У листопаді минулого року мешканці Станіславської громади позбулися надважкого ярма окупації. Сьогодні місцеві потрохи повертаються до нормального життя, хоча ситуацію тут важко назвати стабільною, адже ворог періодично обстрілює територію громади із окупованої Кінбурнської коси.
Про героїчну боротьбу українських військових, які звільняли Олександрівку, тотальну руйнацію об’єктів цивільної інфраструктури та пережитий терор мирного населення журналістам Радіо Свобода розповіли безпосередні учасники визволення краю та місцеві мешканці.

Як бійці 28-ї бригади ЗСУ виходили з оточення в Олександрівці
Про жорстокі бої за село сьогодні нагадує спалена техніка вздовж дороги на в’їзді в Олександрівку. Знищені БМП і танки належали 28-й бригаді ЗСУ, які штурмували позиції окупантів і зазнавали втрат.

«Оборону нашого населеного пункту тримала 28-а бригада Лицарів Зимового Походу. Це для мене наймужніші хлопці, чесно. Тримали вони оборону навіть, перебуваючи у повному оточенні. Залишалися в оточенні в будівлі школи. І виходили. Їм допомагав наш місцевий хлопець. Із партизан. Мабуть поки що не маю права називати ім’я. Він допомагав їм виходити з повного оточення. Їх було 14 чоловік. Із них троє було 300-х, і під прикриттям Іноземного легіону вони вийшли з оточення», – розповідає староста Олександрівки Наталя Каменецька.

Вперше про важкі бої за Олександрівку на Херсонщині ще у червні минулого року розповів командир стрілецького батальйону 28-ї бригади Сергій Ткачук. Разом із бійцями вони виходили з Олександрівки Дніпровським лиманом, під обстрілом.

«Два підрозділи перебували в оточенні в Олександрівці. Командування бригади поставило завдання зайти морем, залишити зброю та вивезти поранених. Та операція з висадки та завантаження поранених була не більше 15-и хвилин. Великий шторм був і хвилі йшли на берег, тому важко було вийти. І орки почули звук мотора, який розривався, бо човен був реально переповнений. Вода навколо. Орки відкрили стрільбу з БМП», – розповідав влітку Сергій Ткачук.

В березні російські військові обстрілювали Олександрівку з танків. Гатили по школі, яку утримували бійці ЗСУ, і дитсадку, в якому переховувались місцеві жителі. Били по вежах мобільного зв’язку, водонапірних баштах та інших комунальних будівлях. Тоді ж тривали вуличні бої за село.

«Наші заходили з того боку. А ці козли з іншого боку. І вони лупили в напрямку по нашим. Де наша хата, туди, в той бік, бо наші звідти заходили. Виходить, що люди бігли до школи, ближче до центру, щоб тут заховатися у підвалах. Наші попередили хлопців, що треба тікати. Ну, і так, ті звідти заходили колоною кожен день. Наші з іншого боку, і ось так», – розповідає жителька Олександрівки Марія Часник.

Після 17-го квітня російські військові повністю зайняли Олександрівку. Утримували її допоки ЗСУ не звільнили Херсон 10-го листопада.

Нерівне протистояння
Кримчанин Сергій Костинський у складі 206-го батальйону ТРО брав участь у боях за Олександрівку, із серпня воював «на нулі». На одних позиціях із бійцями 28-ї бригади ЗСУ.

«У чому проблема була цієї всієї ділянки від Снігурівки до Олександрівки, яку дуже важко було пробити? В тому, що в першу чергу це висококваліфіковані підрозділи ворога. Це десантно-штурмові війська. Це гвардійські. Гвардійська бригада артилерії», – розповідає Сергій Костинський.

На цій ділянці фронту, і в Олександрівці, зокрема, російські військові мали істотну перевагу в боєприпасах.

«Працювали в цілому, я хочу сказати, доволі професійно. І з безлімітним боєкомплектом. Так, скільки вони стріляли, ми з нашого боку не стріляли ніколи. Ніколи. І на одному етапі, найважчому, це було 1 до 20. Тобто наш 1 постріл арти на 20 їхніх. А потім ситуація покращилася – 1 до 8. Але я був свідком учасником ситуації, коли годину – півтори години тебе накривали мінометами, але не було відповіді», – пригадує Сергій Костинський.

Підрозділам ЗСУ під Олександрівкою бракувало техніки. Окупанти, навпаки, були озброєні модернізованими зразками.

«Вражаюча перевага в техніці. Вражаюча перевага. Величезна перевага в танках, БМП. Більш модерних БМП, більш модерних танках, більша кількість стволів. І я хочу сказати, якщо говорити про змагання піхота на піхоту, то українці надзвичайно потужні. Потужні! І я хочу, щоб ніхто не має сумніватися в тому, що українські воїни кращі воїни, ніж росіяни», – розповідає Сергій Костинський.

Російські підрозділи регулярно отримували підкріплення у живій силі. Резерви могли прибувати до Олександрівки з на той час окупованого Херсону та з Криму. Шляхами від Армянська та околиць, де й зараз розташовані російські військові, до Олександрівки 175 кілометрів.

Воєнні злочини окупантів
Після важких боїв у Олександрівці досі небезпечно. Село розміноване лише частково. На мосту, єдиному в’їзді до населеного пункту з боку Миколаєва, стоять 5 чи 6 розстріляних цивільних машин.

«Розстріл цивільних машин почався 31-го березня. Заїжджали сюди, наскільки нам відомо, волонтери, які хотіли нам довезти нам гуманітарну допомогу і цивільні, які намагалися забрати або своїх родичів або потрапити або можливо додому або в Херсон.
Першим вони розстріляли автомобіль. Далі утворився затор і, відповідно, вони, ну, просто розстрілювали. Кількість загиблих нам наразі досі не відома. Навіть були іноземні журналісти», – розповідає староста Олександрівки Наталя Каменецька.

За інформацією старости, від березня і до звільнення Олександрівки, загинув 21 житель села. Ще четверо вважаються зниклими безвісти.
Сьогодні до Олександрівки повернулося 172 мешканці, зокрема 7 дітей. Нещодавно у селі з’явилося газопостачання, блакитним паливом наразі користуються жителі 25 будинків. Проте електрики та води у селі поки що немає. Майже щодня до населеного пункту надходить гуманітарна допомога. Люди отримують продукти харчування, засоби гігієни, речі домашнього вжитку, тверде паливо та будівельні матеріали. Кожен господар прагне відновити зруйновану ворогом оселю і це не просто дах над головою…