Юрій Полов’юк: “справжній майстер”, що загинув як Герой

У Бузковий парк в Херсоні давно повернулися птахи. Звільнене місто та навколишні села все ще стогнуть від ворожих обстрілів, а біля Антонівського мосту чутно звуки війни. Попри продовження бойових дій тут знову є жагуче життя – зазеленів червневий гай і гудуть бджоли над квітами. Але тепер люди йдуть до парку не за спогляданням літньої краси чи спочинком. Тут місце шани. Під розколотими від обстрілів деревами вклоняються тим, хто у перші дні війни віддав своє життя за рідну Херсонщину.

1 березня 2022 року місцеві тероборонці вступили у нерівний бій з окупантами. Ворог йшов на місто колонами. Важку бронетехніку захисники намагалися зупинити з автоматами у руках, коктейлями молотова і безмежною мужністю, на яку були здатні прості хлопці.  У Бузковому парку загинуло щонайменше 13 захисників Херсона. Серед них і Юрій Полов’юк, якому назавжди залишилося 35.

Справжній майстер

Спогадами про сина, солдата 2 роти 194 батальйону 124 окремої бригади Херсонської ТРО Юрія Валентиновича Полов’юка поділилася мама загиблого Лариса Михайлівна.

Юрій народився 26 листопада, у день покровителя воїнів – Юрія Осіннього, святого Георгія Побідоносця. Це тепер пані Лариса бачить у цій даті якісь знаки. А тоді, у перші дні війни, вона й не думала, що її спокійний син одразу піде у військкомат і без остраху стане на захист Батьківщини. Він не проходив службу у ЗСУ і не мав військової підготовки. Але першим став у стрій, ні слова не сказавши рідним.

У мирному житті Юрій працював у маркеті будівельно-господарчих товарів “Ґазда”, що в центрі Білозерки. Щирого хлопця у сірому комбінезоні, з волоссям, зібраним у хвостик та бейджиком на грудях “Юрій – справжній майстер” у селі пам’ятають і згадують з особливим теплом. Завжди відповідальний і ввічливий, він добре ладив з колегами та покупцями. Друзі часто розповідають мамі загиблого про легкість у спілкуванні та простодушність хлопця. Та при цьому кажуть: Юра не був байдужим до чужих проблем, міг висловити свою думку і дати слушну пораду. Ніколи не наслідував шаблонну поведінку лише тому, що так прийнято. Був відвертим та справжнім.

Ще у шкільні роки хлопець захопився радіотехнікою, багато читав, відвідував гурток радіооператорів та користувачів ПК, був учасником та переможцем районних й обласних змагань. Керівником та наставником творчого юнака тоді був Віталій Володимирович Грозинський, який загинув у Бузковому парку разом з Юрієм…

Після школи Юра вступив до Херсонського професійного ліцею, здобув професію електромеханіка з ремонту та обслуговування лічильно-обчислювальних машин. Згодом продовжив навчання у Херсонському політехнічному коледжі, де отримав фах техніка-програміста. Та влаштуватися за спеціальністю усе не вдавалося. Щоб не гаяти час, прийшов на роботу у будмаркет “Ґазда”. Так і пропрацював там більше десяти років. А радіотехніка та комп’ютери залишилися його хобі. Може і склалося б по-інакшому, якби не війна…

 Пішов у бій серед перших

Жінка досі береже у пам’яті кожну мить тих важких днів. Вона зізнається, що боїться забути найменшу деталь, бо дуже хоче зберегти пам’ять про сина. Знову і знову  відтворює картину того, що відбувалося з першого дня повномасштабного вторгнення.

24 лютого 2022 року о 5-й ранку окупанти ракетами обстріляли Чорнобаївський аеропорт. 25-го поблизу Антонівського мосту між ЗСУ та російською армією відбувся бій і ворог, прорвавши оборону, пішов в обхід Херсона, в бік Миколаєва.

У ці дні Юрій був ще на роботі, його бачили відвідувачі. По обіді заходив до мами, допомагав по господарству. Лариса згадує: тоді усі рідні були дуже налякані. А Юра заспокоював кожного, своїми щирими відповідями на тисячу запитань наче примушував вірити лише у хороше.

26 лютого обіцяв зайти до батьківської хати знову. Та не прийшов і на телефонні дзвінки не відповідав, а потім зв’язок і зовсім зник.

“У нас почалася паніка, бо його друзі теж не відповідали рідним. І лише згодом ми дізналися, що усі вони разом записалися добровольцями у районному військкоматі і відразу ж були відправлені на Херсон”, – розповідає мама загиблого.

27 лютого Юрій зателефонував рідній сестрі Тетяні. Розповів про своє рішення воювати і попросив зібрати теплі речі.  28 лютого вони передали усе необхідне і після обіду почули його рідний голос востаннє. Юра встиг сказати, що у нього все добре і попросив не хвилюватися.

1 березня, близько 11.30, родина Полов’юків дізналася про бій у Бузковому парку. Про Юрія ніхто нічого не знав.

Ніхто із близьких не вірив у те, що він загинув. Почалися пошуки. Рідні хапалися за будь-які дрібні деталі, просили допомоги у друзів, знайомих, волонтерів, колег із Херсону та Музиківки, обдзвонювали лікарні, морги, дирекцію кладовища, зверталися до СБУ. Ніхто не підтверджував його загибелі.

“Це були найдовші дні у моєму житті, – згадує Лариса Михайлівна. – Якийсь «день бабака». Нічого не хочеться робити, лише лягти і щоб тебе ніхто не чіпав. Ходила до Юриної хати годувати собак. Приглядалася та шукала рідні сліди. А може, бува, щось змінилося, може він тут був?.. Ні. Заповнювала дні турботами про старого немічного дідуся, маленьку онучку, Юрин будинок. І лише вночі, коли всі спали, дозволяла собі справжній відчай…”

5 березня рідні дізналися, що Юри більше немає. Односельчанка Оля Осіння, яка розшукувала свого чоловіка, впізнала його на фото загиблих.

Юрія Полов’юка вбив російський снайпер…

Поховати білозерчанина вдалося лише через місяць після трагедії  – 7 квітня 2022 року. Рідні, друзі, колеги, сусіди і просто знайомі вшанували його останню земну дорогу.

Трапляється, і досі у магазині господарських товарів “Ґазда” питають, де ж Юра – “справжній майстер”, отой хлопчина з “хвостиком”, який допоможе і порадить…

Світлий спомин

Сумуючи за сином, Лариса Полов’юк разом із донькою та онучкою Софійкою пережили темні часи окупації. Вони нікуди не виїжджали із Білозерки. Тут допомагала рідна земля, по якій ходив і за яку боровся їхній Юрчик.

Коли Білозерку звільнили, почалися постійні обстріли з лівого берега. Дісталося і їхньому будинку.

“Перший раз прилетіло 8 березня вночі, другий – 30 березня надвечір… Побило ударами вікна, знесло половину даху. Поремонтувати  оселю допоміг мій брат – тепер єдина наша опора. А в Юриному будинку теж вікна побиті, і паркан посічений. Ми до нього пустили людей з Правдиного, вони жили там майже два роки, а зараз повернулись додому”, – каже мама Юрія.

За словами жінки, пережити окупацію допомогла підтримка людей, особливо з Юриної вулиці, які дуже шанобливо ставляться до його пам’яті і згадують теплими словами.

“Я пишаюся сином, моїм Героєм, його стійкістю, сміливістю, патріотизмом!”, – з гордістю і невимовним болем у серці каже Лариса Михайлівна.

Вона розповідає: за свій подвиг, жертовне служіння задля збереження Божого дару свободи і незалежності Юрій нагороджений медаллю “Хрест Свободи” Православної Церкви України (посмертно).

На річницю визволення Херсона, за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові Указом Президента України 747/2023 Юрія Полов’юка посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Немає щирої доброї людини, найкращого сина і брата, білозерчанина, знайомого чи не кожному мешканцю громади. Він, не задумуючись, пішов захищати рідну землю від ворога і віддав своє життя за Україну.

А в Бузковому парку шумлять побиті війною дерева і співають птахи. Йде третій рік повномасштабної війни. Життя триває, українці чекають Перемоги, Герої несуть варту у небесному війську…

Ірина Квітка

Фото: з архіву сім’ї Полов’юків.